Частина 2. Про бабу Тоню

“Ну... приблизно ось так ваша відьма і стала відьмою. Чи тільки помітила це, а відьмою була все життя? І як справжня чаклунка, я вже передбачую ваші наступні питання, тому одразу ловіть відповіді на них:

1. Ні, я не вмію гадати на картах таро. Не вигадуйте те, чого немає. Відьми тільки варять зілля та літають на мітлах вільним часом. Тож, поки у вікна не виглядайте особливо. Погода зараз не льотна, тому Наталії в небі не передбачається. А от ракетна небезпека досі триває, тому про правило двох стін не забуваємо (!!!)

2. Ні, у мене немає кота. А якщо й буде, то точно не чорний та не з зеленими очима. Ви що, народ? Руйнуємо цей стереотип! Ваша відьма спілкується лише з тарганами та павуками. У мене, до речі, живе один у ванній. Павук, тобто. Тарганів не зустрічала ще з гуртожитку на першому курсі. А щодо кота... Власниця нашої квартири точно повитягує з мене нутрощі, якщо притягну сюди якусь живність з надвору. Але якщо і припру, то це буде сіамський кіт. Ви знаєте які вони жахливі демони насправді? Люблю таке.

3. Чи може у відьми бути вища освіта? Ну, поки немає. Але буде. Сподіваюся. І ви сподівайтесь.”

@syrotanokturna

допис 1, 3 березня 2025 року

червень 2023 - грудень 2024

То, як вже і без того зрозумів уважний читач, був далеко не останній пророчий сон. Настільки не останній, що Жека почала жартувати про те, що в Наталки, схоже, щодня четвер, а завтра завжди п’ятниця. Інакше, чому кожен сценарій збувався, як тільки Наталка переказувала черговий дивакуватий сон в голос, пояснити було важко.

Одногрупниця спалилась, що читала доповідь прямо з чату з ШІ, повністю знищивши і без того хитку репутацію перед викладачами. Улюблена чашка Женьки розбилась від ударної хвилі однієї ночі. Власниця квартири загубила ключі, і їй довелося тимчасово віддати один з дівчачих дублікатів. На балконі з’явився голуб разом з гніздом, а незадовго — ще й з пачкою пташенят. Господи, які ж вони гиденькі, ну справді, ви колись бачили маленьких голубів? Шкода, що Женька таки вмовила Наталку не посмажити одненьке яйце на пательні...

Більшість проблем були настільки дріб’язковими, що вони, передбачені вночі, забувалися в момент пробудження і згадувались лише тоді, коли збувались. Наталка досить довгий час, ігноруючи моторошний холодок поза спиною, переконувала себе в тому, що все це випадковості, збіги і звичайні тривоги, навіяні її не спокійним життям.

Та окрім буденних дурниць, снилося іноді і дещо більш глобальне, що було Наталці не під владу й ще частіше — розуміння. Особливо, коли вона, побачивши чи почувши щось знайоме в новинах, хутко перемикала канал чи й зовсім вимикала теличок, натягуючи на голову навушники.

“Цю картинку точно показували ще вчора, – думалось їй. – Звісно, такий жах важко не запам’ятати. Не дивно, що він ще й наснився.”

Та всі надії на те, що її голова просто забита переживаннями, які тарганчики з хлопавками весело розмальовують барвистими олівцями, удосконалюючи сценарій, розбила мама.

— А потім ці вилупки вилупились. – жалілась улюбленій Лесі Віталіївні Наталка. Так-так, саме того разу, коли настільки абсурдний сон про те, як вона, вбрана в купальник і зимові чоботи, виганяє з балкону впертого голуба, намагаючись влучити по ньому старим віником. Щоправда, цей віник ще й пускав павутину.

— Не тавтолож. – жартівливо зауважила мати, вчителька української мови від вух і до п’ят. Вона і досі пирскала зі сміху. Ну звісно, забути образ власної доньки-спайдермена з віником у битві з пернатим, справа не з легких. – Добре, що у вас немає кота. Той би поїв бідолашних пташенят одразу.

Наталка гидливо покосилась в бік балкону і того жахливого чогось, що мало сміливість зватись гніздом, де тулились один до одного троє вгодованих голубенят. Дякувати всьому на світі, тепер вони мали майже такий самий вигляд, як їхня мамця. 

Ідея завести кота здавалась спокусливою після маминих слів. Жаль, що всю спокусу псували “умови” оренди.

— Ти впевнена, що вони точно не відлетять на південь? – по-шпигунськи зашепотіла дівчина в слухавку так, неначе пташенята могли її почути і, ще дивніше — зрозуміти.

Леся Віталіївна дзвінко розсміялась.

— Ні, Натусь, листопад-місяць, куди вони вже полетять? Навіть якби хотіли і могли — вже немає нікого, хто взяв би їх з собою. Та й у них точно знайдуться якість родичі, яких доведеться доглядати. З боку голуба-тата, наприклад. А доки Євгенка, – обізвала Жеку мама. – Підгодовує їх круасанами, вони нікуди не відлетять. О! До речі, про голуба-тата. Ти бабусю Лідію привітала з ювілеєм?

Серце впало десь на дно кроксів з Грінчем. 

Не вигадавши нічого кращого, Наталка інтенсивно затрясла телефоном, розбавляючи це трясіння дмуханням в динамік. Так, бабця Ліда була не найулюбленішим родичем з боку тата. Якщо такі взагалі існували, звісно. 

— Ой-ой-ой... Ма, щось у Києві, мабуть, знову зв’язок “глушать”. Так погано чую тебе... Зідзвонимось увечері, цілую-люблю, ПА-ПА. – вона вже була готова натиснути на червону кнопку скидання дзвінка, як раптом оговталась, згадавши одну цікаву деталь: – Стоп... Що значить: “доки Жека підгодовує їх круасанами”? Мам!

— Ой-ой-ой... – ідентично доньчиній грі забубоніла мама. Ага, отже секретна інформація таки покинула таємний штаб Леся-Євгенія, ясно. – Справді, доню, зв’язок нікудишній. Ввечері після зміни набереш. Цілую-люблю, бувай! – вона голосно чмокнула повітря на тому кінці. Але все ж і собі не поквапилась відключитися, зненацька звичним м’яким голосом продовживши тему дивних снів, що збувались: – А про віщунство не хвилюйся. Ти завжди найпершою знала, коли почнеться гроза, як ми були в баби Тоні в селі. А колись навіть вгадала скільки яєць висидить гуска. В мене ще десь фото є з татової мильниці, ти в такому жовтому чепчику та гусенятком в руках. – зненацька розчулилась мама, але Наталку на ностальгію за дитинством пробило дещо інше.