Пролог

березень 2025

Вона зробила черговий ковток улюбленої розчинної кави без цукру та нарешті зважилася натиснути на пихатинький напис "Новий допис".

"Всім хай, на зв'язку Сирота Ноктюрна!

Це мій перший допис і, чесно кажучи, мій перший блог, і я й гадки не маю, що тут писати. Чи, точніше, з чого варто розпочати… От як пишуть свої перші пости справжні блогери так, аби потенційні підписники не порозбігалися тієї ж миті, як прочитають перші два слова? Бо боюсь, що цю місію я вже провалила, адже, впевнена, до цього рядка ви навіть не дійшли..."

Довгі бліді пальці з масивними готичними перстнями завмерли над клавіатурою старого доброго ноута. Повиснувши в роздумах, кілька разів зігнула-розігнула фаланги пальців. Розмірковуючи, що ж наступне викласти у новоствореному акаунті, вона за звичкою випрямила спину та заходилася розминати затерплу шию.

А дійсно, з чого, власне, почати?

З того, що вона і не “сирота” ніяка, а звичайна дев'ятнадцятирічка з простим, як чобіт, ім'ям Наталія? З того, що й прізвище в неї не краще — Марченко, себто донька якогось Марка, згідно Вікіпедії? Чи, може з того, що вона вже третій рік вчиться на юридичному й досі не знає на якого біса? З того, що репостить котиків і драматично-депресивну музику в ТікТоці? Чи з того, що вимушена працювати з дому в інтернет-магазині з продажу техніки, аби вижити в столиці і сплатити те ж безглузде навчання?

Утім, мізерна зарплатня ще не найгірше. З тими безсонними ночами, сповненими страхітливих звуків, до яких за останні роки навіть трохи звикли, не зрівняється ніщо. Хоча сама Наталка, мабуть, ніколи й не змириться повністю ні з воєм сирени чи тривожною вібрацією на телефоні, від яких кожного разу здригаєшся, ні з тим, що досі жива в країні, де мало не щодня помирають.

М-та, якось все це надто похмуро. Майбутні підписники ще подумають, що вона якась песимістка по життю. Ні-ні-ні. Гнітючою та моторошною здаватися аж ніяк не хочеться. Хоча дехто звик вважати її саме такою.

Тож, можливо, розпочати з того, що вона має неймовірну сусідку по квартирі, а за сумісництвом ще й найкращу подругу з дитинства, повітряну дівчинку з мрійливим іменем Євгенія і не зовсім вдалим прізвищем Скрипаль? Та-ак, от тільки згадувати те, що Наталка панібратськи зве її Жекою, мабуть, не варто. Не в усіх їхніх знайомих ця форма її імені асоціюється з рудим довжелезним волоссям, ангельськими очима глибокого шоколадного відтінку та тонкими пальчиками піаністки...

І все ж... Ні, все одно не те. Занадто багато непотрібної та несумісної з причинами створення цього блогу інформації.

Наталка мимоволі кинула неуважний погляд на ретельно й акуратно складену колоду старих карт таро, що лежали на полиці біля керамічної статуетки доволі гидкої і навіть страхітливої на вигляд жаби в чарівному ковпаку. Дівчина звела очі до натяжної стелі та усміхнулась невідомо чому.

Хм-м... Можна почати з того, що вона, замість того, аби завести вдома кота чи якусь папужку, тримає в квартирі ручного демона з хтозна-якої пекельної безодні. Чи, приміром, що замість того, аби спокійно спати ночами, Наталка якогось біса зависає з незрозумілими сутностями у напівсні. Чи іноді в голос розмовляє зі своїм духовним наставником Михайлем, який її поглядів на життя здебільшого, щиро кажучи, не розділяє. Хоча Женька наївно називає його ангелом-охоронцем. Ех, дурепка. Та що взяти з людини, яка кожного свята ходить до храму і щоразу перед тим, як мити вікна, зазирає у церковний календарик?

Цікаво, а якщо сама Наталка колись завітає до Божого Дому, там ворота не займуться бісівським вогнем?

Вона неголосно розсміялася сама до себе, хоча була певна, що Гоша зайшовся реготом ще гірше неї, роздуваючи своє зелене черевце. А Михайль, певно, десь тихо зітхає, ляснувши тонкою долонею по такому ж тонкому обличчю.

Наталка, боячись розбудити сусідку, стихла, подумки наказавши замовкнути й тому бісику, що переслідує її останнім часом, та кинула дбайливий погляд на ліжко Женьки, де та солодко спала, з головою занурившись у свою картату ковдру. Ця сплюха ніжитиметься ще довго, дякувати всьому на світі — скромненький музичний заклад, де цей талант грає на роялі, в суботу не працює.

А Наталці вже не спиться, хоча за вікном ще навіть не світає. Згідно барвистому настінному годиннику, придбаному зрозуміло що Жекою, була лише 4:47 ранку.

Наталка закусила проколоту колись губу та замислено постукала чорними короткими нігтями по чашці з ще теплою кавою. А наступної миті нарешті переможно усміхнулась.

Вона зітерла все написане та поквапилася надрукувати наступне:

"Одного разу мені наснився дивний сон...