Вона любила колишнього

Внутрішній монолог Нікіти

Я знову поруч із нею. І це лякає більше, ніж самотність.

Я знав, що не маю права. Знав ще тоді, коли побачив її біля кав’ярні — іншу, сильнішу, з очима, в яких більше не було наївної довіри. Я пішов першим. Я обрав тишу замість розмови, втечу замість відповідальності.

І тепер стою тут, думаючи, що один дотик може все виправити.

Самообман.

Вона поруч — тепла, справжня. Моє тіло пам’ятає її краще, ніж мозок дозволяє. Але це не про бажання. Це про страх втратити остаточно. Про спробу повернути те, що я сам зламав.

Я дивлюся на Віку і бачу не лише сьогодні. Бачу ночі, коли вона чекала мого дзвінка. Дні, коли вірила, що я змінюся. І розумію: я не маю права брати більше, ніж можу дати.

А дати я можу небагато.

Коли вона мовчить, я відчуваю провину гостріше. Коли торкається — стає ще гірше, бо знаю: для неї це завжди більше, ніж просто мить. А для мене… я не впевнений, ким я є для неї зараз.

Я хочу сказати, що шкодую. Хочу пообіцяти, що цього разу все буде інакше. Але я вже обіцяв. І слова втратили вагу.

Може, справжня любов — це відпустити?

Вона лежить поруч, дивиться в темряву, і я розумію: навіть якщо ми мовчимо, між нами вже сказано надто багато. Ця ніч не про повернення. Вона — про прощання, яке ми ніяк не наважимось вимовити вголос.

І якщо завтра вона піде —

я не зупиню.

Бо інколи найменше зло — це не тримати.

Фейсова

Подобається

#4947 в Любовні романи
#1284 в Жіночий роман

У тексті є: кохання, колишні, роздвоєна душа

Відредаговано: 15.01.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись