Розділ 26

Сіре світло ранку пробивалося крізь щілину в шторах, розтягуючи довгу смугу на підлозі. Вероніка прокинулася першою. Тіло було важким, м'язи приємно ноють від вчорашньої напруги та пристрасті. Вона лежала, не рухаючись, слухаючи рівне дихання Майкла. Його рука лежала на її талії, міцно, володіюче, наче навіть уві сні він не готовий був її відпустити.

Повітря в кімнаті застигло. На підлозі, немов свідок минулої бурі, лежала її темно-червона сукня. Поруч — його сорочка. Це була картина такого інтимного хаосу, що у Вероніки стиснулося в грудях. Вона згадала все: жахливу інформацію про «червоних», зраду Кемпбелла, свою справжню місію, яку вона розкрила Майклу. І ту неймовірну, божевільну ніч, що стала їхнім приватним перемир'ям у війні, яка ось-ось мала початися.

Вона обережно припіднялася, намагаючись не розбудити його. Але його рука миттєво стиснулася, утримуючи її.

— Ти куди? — його голос був хрипким від сну, але розуму.

— Нікуди, — вона відповіла, повертаючись до нього. Його очі були відкриті, ясні та сповнені тієї ж тверезої усвідомленості, що й у неї. Ніч розвіяла ілюзії. Перед ними лежала сувора реальність.

— Доброго ранку, — тихо мовив він, торкаючись її пальців. Його голос був м’який, як світанок, що тільки-но пробудився за вікном.

Вона відповіла посмішкою, ледве чутно:

— Доброго…

Її очі світилися спокоєм і впевненістю. Навколо все ще було тихо, але ця тиша звучала надією.

Він сів, протер обличчя долонею. У світлі ранку він виглядав молодшим, але рішучість у його очах була залізною.

— Потрібно розбудити Томаса, — сказав він. — І Артура. І Полі. Це не те, що можна відкласти.

Вероніка кивнула. Страх за Лео знову стиснув її горло, але тепер він був не самотній. Поруч був він. Її спільник. Її... що б там не було.

— Я одягнуся, — сказала вона, збираючи з підлоги свою сукню.

Майкл зупинив її поглядом.
— Не варто. У шафі є одяг. Обери що завгодно.

Вона встала з ліжка та відкрила шафу. Майкл уважно спостерігав, яку сукню чи образ цього разу вибере Вероніка. Там висів не тільки його строгий одяг, але й кілька жіночих речей — простих, але якісних суконь і блузок. Вона не стала питати, чи це речі Ади, чи колишніх коханок. Вона просто вибрала  чорну, коротку спідницю  і білу сорочку Майкла. Одягнувшись, вона відчула себе готовою.

Коли вона вийшла з ванної кімнати, Майкл вже був одягнений у свій звичайний костюм-тройку. Він стояв біля вікна, дивлячись на прокидається місто. У його постаті була напруга хижака перед полюванням.

Він обернувся, і їхні погляди зустрілися. Жодних ніжностей. Жодних сумнівів. Лише холодна домовленість.

— Поїхали, — сказав він. — Час зібрати раду.

Вони вийшли з кімнати разом. На сходах зустріли похмільного Джона, який, побачивши їх, приплющив очі.

— Що це? Ранкова прогулянка? — він прокрякнув.

— Рада. Зараз же. У кабінеті Томаса, — коротко кинув Майкл, не зупиняючись.

Джон, здивований тоном брата, мовчки кивнув і попрямував за ними.

У повітрі маєтку Шелбі, ще не вивітреному від запаху вчорашнього алкоголю та парфумів, зашипіла нова, небезпечна енергія. Будинок прокидався. І прокидався для війни. А Вероніка тепер йшла серед них не як чужинець, не як шпигунка, а як частина цієї могутньої, сварливої, смертельно небезпечної родини. Її шлях переплестися з їхнім назавжди. І попереду був бій.