Розділ 23

Майкл не відпускав її погляду. Його пальці все ще ледь торкалися її щоки, але тепер його погляд став пронизливим, як шило.

— Ти сказала «через мого дядька», — повторив він тихо, виловлюючи ту саму фразу, що вирвалася у неї в розпалі. — Що це означає, Вероніко? Яку роль у цьому всьому відіграє твій дядько Лео?

Вероніка завмерла. Прокльон вирвався у неї в голові. У своїй люті та паніці вона проговорилася. Назвала його ім'я. Тепер відступати було нікуди. Брехати Майклу, який дивився на неї з такою гострою увагою, було марно.

Вона відступила на крок, і його рука впала. Вона повернулася до столика, немов шукаючи підтримки в твердій поверхні, і зітхнула, збираючи думки.

— Лео... — почала вона, дивлячись у порожню склянку. — Він не просто мій дядько. Він виховав мене. Навчив всього, що я знаю. І він... винний Шелбі. Великий борг.

Вона підвела на нього погляд, готуючись побачити гнів або знущання. Але він лише спостерігав.

— Я прийшла в ваш дім, щоб викрасти боргове зобов'язання, — видихнула вона, скидаючи з себе останній шар таємниці. — Лео попросив мене. Він сказав, що це єдиний спосіб звільнити нас. Ось чому я була на балі. Чому я пробралася в кабінет Томаса. Але я не знайшла його. А потім... потім я отримала це.

Вона дістала із свого клатча зім'ятий анонімний лист і кинула його на стіл перед ним.

— Хтось знає. Хтось знає про Лео і використовує його як приманку, щоб маніпулювати мною. Вони загрожують йому життям, якщо... я не знаю що. Але тепер я розумію. «Червоні» готуються до війни, а хтось із всередині, той самий комісар, їм допомагає. І вони використовують мене та мого дядька, як пішаків у своїй грі.

Вона замовкла, відчуваючи, як з неї звалився гігантський тягар. Вона розкрила все. Свою справжню мету, свою вразливість, причину свого втручання.

Майкл взяв лист, не поспішаючи прочитав його. Його обличчя залишалося незворушним. Потім він підвів погляд.

— Отже, ти не просто експерт з коней, якого ми найняли, — констатував він. — Ти — боржник, який намагався нас обкрасти. А тепер ти — мститель, який намагається врятувати того самого боржника.

Він зробив паузу, даючи їй усвідомити гірку сольовість цієї ситуації.

— Але ти також єдина, хто принесла мені цю інформацію, ризикуючи власною шиєю, — продовжив він. Його голос втратив усі відтінки знущання. Він став практичним, діловим. — І ти права. Ми діємо разом. Бо тепер наші інтереси збіглися. Твій дядько — наша ланка. А ланки, що знають забагато, мають неприємну звичку ламатися.

Він підійшов до неї ближче, але вже не з ласкою, а з визнанням рівного.

— Де зараз Лео? — запитав він прямо.

— У безпечному місці. Поки що, — відповіла Вероніка.

— Добре, — кивнув Майкл. — Завтра ми знайдемо його і перевеземо туди, де «червоні» і їхній поліцейський пес його не знайдуть. А потім... — його очі звужувалися, — ми з Томасом матимемо невеличку розмову з комісаром Кемпбеллом. І цього разу він розкаже все не тому, що перед ним красива дівчина, а тому, що перед ним будуть Шелбі.

Він говорив це з такою холодною впевненістю, що Вероніка відчула — нарешті, хтось діє. Не грає, не прикидається, а діє.

— А що... що з тим, що я спробувала вкрасти у вас? — несміливо запитала вона.

Майкл посміхнувся. Це була не зла, а якась хитра, майже захоплена посмішка.

— Я думаю, твій борг можна... переоформити, — сказав він. — На умовах співпраці. Ти врятувала мою сім'ю від різанини. Це коштує набагато більше, ніж папірець, який ти шукала. Тепер ти не боржник, Вероніко. Ти — партнер. Небезпечний, непередбачуваний, але неймовірно цінний партнер.

Він простягнув руку не для поцілунка, не для ласки, а для угоди. Вона подивилася на його долоню, потім на його обличчя. І міцно стиснула її.

Союз був укладений. Гра змінилася назавжди.