Розділ 14

Запах мокрої шерсті та лікарських трав змішався з ароматом міцного чаю. Вероніка сиділа на лавці, закутавши плечі в грубий рушник, але її ноги від колін до стоп залишалися оголеними. На ній була та сама бежева сорочка Майкла, яка, промокнувши, щільно облягала кожен вигин її тіла, викликаючи незручність та водночас дивне збудження. Вона намагалася не дивитися на Майкла, який сидів навпроти, на тому самому стільчику біля грубки. Він був у штанах, мокре волосся темними пасмами падало на лоб, а оголений торс, освітлений полум'ям, виглядав ще більш виразним. Він спокійно пив чай, немов так і буває тут щодня.

Мері, присівши поруч, з цікавістю розглядала Вероніку.
— Вибачте мою цікавість, пані, але це ж ви були на тому знаменитому балі Шелбі? — несміливо запитала вона. — Моя сестра працює там у той вечір, так вона розповідала... про одну пані в чорній сукні. Немов зійшла з афіші кіно! Казала, всі роти повідкривали.

Вероніка ледве посміхнулася.
— Так, це була я.

— Ох, я і уявити можу! — Мері захопило. — Ви така елегантна! Навіть зараз... у сорочці містера Шелбі, виглядаєте, як з журналу. Мені б так вміти одягатися.

Вероніка, зненацька зворушена щирістю жінки, відповіла:
— Дякую, Мері. Якщо колись у мене буде вихідний від коней, ми можемо сходити до міста. Покажу вам кілька магазинів.

Обличчя Мері сяяло від щастя. У цю мить двері скрипнули, і в хатинку увірвалася молода дівчина. Літ двадцяти, з яскравими русявими косами та здуті щоки.
— Тату, я повер... — вона почала і раптом завмерла, побачивши Майкла.

Її обличчя роз'яснілося, а очі спалахнули.
— Майкл!

Вона, не зважаючи на батьків, кинулася до нього і міцно обняла. Вероніка, піднімаючи чашку до губ, завмерла. Це була та сама дівчина. Та сама, що виходила з його кімнати зранку з щасливою посмішкою.

— Сара, — почувся спокійний, теплий голос Майкла. Він легко обійняв її у відповідь. — Як справи? Давно не бачились.

— Цілу вічність! — скрикнула вона, відступаючи і грайливо ляскаючи його по плечу. — Ти ж обіцяв завітати минулого тижня!

Вероніка повільно допила чай, на її губах грала легка, насмішкувата посмішка. Вона кинула погляд на Мері та Джорджа. Обидва з них дивилися на доньку з ніжністю та легким докором за грубість, але в їхніх очах не було ні тіні підозри. Вони абсолютно нічого не знали про нічні візити своєї доньки до кімнати Майкла.

«Як цікаво», — подумала Вероніка, ставлячи порожню чашку на стіл. Майкл не просто мав таємні зв'язки. Він мав таємниці навіть перед тими, кому допомагав. Він оберігав репутацію цієї дівчини перед її ж батьками. Це був не просто флірт. Це була складена, багаторівнева гра.

Вона перевела погляд на Майкла. Він вже відпустив Сару, і його погляд зустрівся з її насмішкуватими очима. Він не збентежився. Навпаки, у його очах вона прочитала щось на кшталт: «Бачиш? Не все так просто, як здається».

Сара, нарешті, помітила Вероніку. Її веселий вираз змінився на допитливий і трохи ворожий.
— А це хто?

— Це Вероніка, — спокійно представив Майкл. — Наш новий експерт з коней. У нас невелика пригода на дорозі.

— Зрозуміло, — протягнула Сара, оглядаючи Вероніку з ніг до голови, зупиняючись на сорочці Майкла. Її погляд був краплинним.

Вероніка відповіла їй холодною, ледь помітною усмішкою. Гра ускладнилася. Але тепер у неї з'явився новий козир — знання. І вона була не проти зіграти.