Розділ 10

 Світло, що пробивалося крізь важкі штори, розрізало головний біль навпіл. Вероніка прокинулася з чуттям, ніби її череп затиснули в лещата. Вона миттєво згадала все: Шеффілд, Адама, комірчину,  розмову Томаса, вино у вагоні. Сором ударив новою хвилею, гострою та яскравою.

Вона засмітилася і зрозуміла, що лежить не у власному ліжку в орендованій кімнаті, а на розкішному матраці в незнайомому приміщенні. Інтер'єр був дорогим, але не бездушним: рожевий оксамит, різьблена дерев'яна меблі, парфумований повітря. Вона була все ще в своїй блузці та спідниці, зім'ятих після нетривалого сну.

На приліжному столику лежала записка. Чоловічий почерк, без підпису:

"Душ у суміжній кімнаті. У шафі щось знайдете для себе"

Сором змішався з цікавістю. Вона пройшла до вказаних дверей і відкрила шафу. Очі розширилися. Це не була добірка якогось універсального, безликого одягу. Шафа була забита сукнями, блузками, спідницями — все нове, з етикетками найдорожчих бірмінгемських бутиків. Стиль був витонченим, сміливим, з явним акцентом на якість та лінію. Це був не просто одяг. Це був гардероб, підібраний з розумінням моди.

Вона пройшлась по кімнаті, тепер вдивляючись у деталі. На туалетному столику стояли флакони французьких парфумів, не відкриті, але з чітко видимими слідами виробництва цього року. У скриньці лежали недорогі, але стильні біжутерні вироби. На стіні висіла фотографія: Ада Шелбі, молодша сестра, сміялася, обіймаючи одного з братів.

Удар усвідомлення був раптовим і чітким. Це була не гостьова кімната. Це була кімната Ади. Ада, яка, як знала Вероніка зі своїх досліджень, нещодавно поїхала до Лондона, а потім і далі, за кордон.

Вероніка підійшла до шафи і провела рукою по тканині однієї з суконь — чорній, з глянцю, з виразною лінією талії. Вона закрила двері шафи. 

Вона повернулася до своєї зім'ятої блузки. Сьогодні вона одягне щось із цієї шафи.