Розділ 2

Музика в залі затихла, поступившись місце шепоту та дзижчанню цікавості. Вероніка стояла немов у центрі урагану, залишаючись абсолютно спокійною. Її сукня була не просто вбранням; це була броня, викована з шовку та таємниці.

До неї підійшов один із чоловіків, що стояли біля сходів. Високий, з плечима боксера, у безупречному смокінгу. Але не він привернув її увагу. Її погляд мимоволі зачепив іншого, що стояв трохи осторонь. Він був спокійнішим, ніж решта, з обличчям мислителя, але з очима, що вловлювали кожну деталь. Майкл.

— Джон, — представився перший, його голос був низьким і трохи хрипким. — Дозвольте запропонувати вам танець.

Вероніка ледве кивнула йому, навіть не повертаючи голови. Її увага була зосереджена на Майклі.
— Ви  спізнилися, — відповіла вона Джону, не відводячи очей від його супутника. — Я вже прийшла з кавалером.

Майкл не втручався. Він просто дивився. Її відповідь, її бездоганна стать, її пряме, темне волосся, що немов оксамитовий плащ спадало на плечі — все це він вивчав з неймовірною уважністю. Він побачив не просто красуню. Він побачив рівного.

Вероніка відчула цей погляд. Це не було грубе цікавлення Джона чи холодна оцінка Томаса. Це було щось глибше. Ніби він намагався розгадати шифр, що ховався за чорною мереживною маскою.

Здалеку, біля великого каміну, Полі Грей, з гострим, немов у орла, поглядом, не пропускала жодної деталі. Вона бачила, як Джон підійшов до дівчини, і як та його ігнорувала. А потім вона побачила щось інше.

Вона помітила, як погляд її сина, Майкла, застиг на незнайомці. Не мимоловно, а з глибокою, зацікавленою концентрацією. А потім вона побачила, як сама незнайомка, начебто байдужа до всього, кинула на нього швидкий, але неймовірно зацікавлений погляд. Це тривало лише мить, але для досвідченої Полі цього було досить.

Артур буркнув:
— Хто вона? Ніколи не бачив.
— Не наша справа, хто, — тихо, але виразно промовила Полі, не відводячи очей від пари. — Питання в тому, нащо вона тут.

Томас, що курив поруч, похмуро посміхнувся.
— Майкл, схоже, знайшов собі нову ціль на..
— Ні, — різко сказала Полі. — Це не..Ні. Це щось інше. Я бачу вогонь. І вогонь цей горить з обох боків.

Вероніка, нарешті, відійшла від головного залу, знайшовши порожню бібліотеку. Вона вдихнула запах старої паперу та шкіри, на мить закривши очі. Потрібно було діяти. Але раптом двері відчинилися.

У проємі стояв Майкл. Він не виглядав здивованим.
— Бібліотека — найкраще місце, щоб сховатися від надокучливої веселості, чи не так? — спитав він. Його голос був спокійним, навіть лагідним, але в ньому відчувалася сталь.

Вероніка обернулася. Її серце забилося трохи швидше, але в очах стояв лише холодний спокій.
— Або щоб знайти щось справді цінне, — відповіла вона. — Веселощі — це товар швидкопсувний.
— А знання — ні, — він зробив кілька кроків убік, не підходячи ближче, дотримуючись невидимої межі. — Ви, мабуть, не з наших місць. Ваш акцент... він особливий.

Вона злегка схилила голову.
— А ви, мабуть, дуже добре знаєте ці місця, щоб помічати такі деталі.
— Я помічаю багато деталей, — сказав він, і його погляд на милю втратив професійну байдужість, ставши глибшим, особистішим. — Наприклад, те, що ваша сукня — не просто виклик. Це заява. А заяви зазвичай роблять ті, хто має що сказати. 

— Моя сукня розкішна, але заяви робити я ще не готова.-Вона посміхнулась, а він хитнув головою, ніби погоджуючись, але губи залишились непорушними.

Їхні очі зустрілися. Мовчанка затягнулася, напружена і густа. У цю мить не існувало ні балу, ні документів, ні небезпеки. Існували лише двоє людей, що безмовно вивчали один одного, відчуваючи магнітне тяжіння, яке неможливо було пояснити.

Полі, що пройшла повз розкриті двері бібліотеки, стала свідком цієї німої сцени. Вона побачила, як стоять вони — він біля дверей, вона біля полиці — і промінь між ними, який можна було б майже торкнутися рукою. На її обличчі не було ні схвалення, ні осуду. Лише глибока, тривожна усвідомленість.

Вона відійшла, не видавши себе. У голові у неї вже складався план. Треба дізнатися про цю дівчину все. Бо те, що вона щойно побачила, було не просто інтересом. Це була іскра. А іскра в їхньому світі могла розпалити як велике полум'я, так і спалити все до тла.