це розповідь

Вона eternal

От, як завжди, трішки часу на перемотування стрічки у Facebook, “А мо щось новенького та цікавого?” Серце тьохнуло: на фото старого Львова гарна жінка поряд з мужчиною. Все видавалось звичайним. Старе фото з людьми, яких вже давно немає. Таких фото безліч, але обличчя. Чоловік у гарному костюмі, стандартне обличчя для дати фото - 1935. Але жінка і її погляд. Вона дивилась у камеру сміливо, посміхаючись. Не так як інші жінки на цих старих фотографіях. Не так.

Щось було дивним - що? Тиждень минав, а йому з думок ця жінка дивилась. Вона не годилась для цього часу. Її погляд занадто сміливий, а посмішка занадто зухвала. Сучасна для 2024.  Аж ніяк не 1935. 

“ Як це можна пояснити? Що це?”

От примариться таке, і фото згодом щезло зі стрічки. Пошуки фото нічого не дали. Але він був впертим і здаватись не хотів. Він не здавався довго. Це дало результат. Те, що хоча би раз потрапило в мережу, вже не зникне ніколи.

Як з’ясувалось, її одяг був модним для цих років і місця - «спортовий» стиль. Елегантний брючний костюм, на руці годинник, стильні мештики на низьких підборах. Поряд пан в хорошому, видно одразу, дорогому костюмі. Але головним було не це, головне - її погляд.  

За кілька днів спало на думку - а що, як вони якісь вихідці з майбутнього, або подорожувальники у часі? Фантастика та й годі. Ні, це занадто. Ще тиждень по тому спало на думку - а ну, якщо пошукати це обличчя в мережі? Тим паче, такі програми є, і вони у вільному доступі. Трішки “погуглив” і очманів:  вона знайшлась. З іншими зачісками та кольором волосся вона була. У 1951, 1969, 1970, 1982, 1999, 2002, 2021 і 2024. У США, Німеччині, Іспанії, Великобританії, усюди. На концерті The Beatles, Мадонни, Майкла Джексона та інших. Вона меломанка? Вічна? Побачені фантастичні фільми варіантів не залишали. Цікаво, а як її звати?  І що б у неї запитати? Не Амелі ж насправді, як в одному з фільмів. Такі думки росли в голові кілька місяців. 

На одному з останніх цьогорічних фото Вона була у Львові! Там, де і на тому старому фото, але вже без кавалера. Одна. Потім ще фото - якась іронія долі. І от Вона - офіціантка в кафе, де часами полюбляв випити каву та потеревенити з друзями.  Потім з’ясувалось. Вона не офіціантка, вона директор цього кафе. А можливо власник. І що? Що можна їй сказати, або про що запитати? Мільйон запитань відповіді на які хочеться знати і водночас страшно знати. І чи потрібно? 

Гадаєте - довго можна терпіти до такої бажаної та незвичайної кави? Два дні. 

Відвідувачів ще не було. Мовчки сів за столик, замовив філіжаночку кави. Потім ще одну. Потім ще. Почали надходити люди, а він все ще не міг придумати - як розпочати розмову. Вона опинилась за його столиком зненацька.

• Я знаю, ти дивишся за мною, давненько. Система бачить хто за мною дивиться, стежить. - В неї був чудовий голос, очманіти…
• Це сталось випадково, я й гадки не мав що це таке. Твоє старе фото…
• Яке фото?

Дав їй у руки смартфон з фото, яке так  вразило. Змінило думки про життя, час, людей. Змінило все, і головне - змінило життя. Ну якби ж лише його життя.   

• Вірю, але ти тут. І я тут. І щось з цим необхідно робити. Я не хочу тікати як завжди. Бігти. Або зашкодити тобі.
• Бігти? Я, здається, розумію. Від людей, запитань, дурної науки…
• Ти не все розумієш. Далеко не все. Від себе в першу чергу.
• Я можу тебе запитати?
• Ти звичайно ж можеш. Я теж вмію користуватись пошуковиками. Я теж про тебе знаю багато. Звичайно ж, не все.Ти н о р м а л ь н и й. Я читала все, що ти писав. Класно - вона посміхалась….
• Та облиш, письменник не може бути нормальним апріорі.
• Я не знаю, - вона випередила моє запитання, - скільки мені точно років. Я не пригадую свого дитинства, мами, батька. Звідки я і хто я. Перші спогади тисяч двадцять тому років. 
• Ну кроманйонці? Ти могла б розвалити фундаменти сучасної науки зі своїми знаннями.
• А зміст? Все і всі потребують доказової бази. Що і як я можу довести? І кому? І для чого? Ну, деякі підказки, ха, випадково потрапляють в поле зору деяким людям.  
• От я припускаю звідки почали виникати різні теорії. Наприклад “теорії змови”. Як  тебе звати?
• Кожного життя по-різному.
• Ні, як ти сама себе називаєш. Ну хоча б у цьому житті. Або як мені тебе звати?
• Ти все спрощуєш. Я читала  твої книжки. Тала - одне з перших, Тіна, Тара, Таріель, Таірелла. Та - буде коротко і просто. І правильно . Будемо так вважати. Не ти один слідкуєш за світом. І тепер штучний інтелект слідкує за всіма і завжди.  

Вони ще трішки посиділи, і вона сказала, що втомилась, і вони ще зустрінуться завтра, пішла, давши  йому номер телефону. 

Рівно о 9  ранку він почув її голос:

• Вставай, збирайся, я підʼїду поряд з кафе, заберу тебе на сніданок в шикарне місце за містом. Давай, 10 хвилин. - А вона керує мною легко і здається без примусу, хм. Це досвід або звичка так керувати людьми...

Він стояв поряд з кафе, думки роїлись про зовнішній вигляд, запах одеколону, чистоту взуття і подібні дурниці, аж поряд пригальмував Porsche Cayenne синього кольору. За кермом була Та з тією ж фірмовою посмішкою хуліганки. 

• Покажу тобі чудову місцину тут за містом, недалеко. 
• Що за місце, я маю знати?
• В мене безліч таких місць. Кафе, ресторанів. Готелей, банків і ще багато чого. Я мала вдосталь часу, ха-ха. 
• Ти мала весь час? Ти, мабуть, найбагатша жінка на планеті?
• Ні, гроші не є моєю метою. Гроші - це лише інструмент і засіб для свободи.

Інструмент безпеки і небезпека водночас. Мені тепер не нудно жити.

Вона керувала просто неймовірно вправно. Подумав - а права водійські в неї давненько, хи-хи. Вона глянула йому в очі і, сміючись, сказала:

• Я ще вмію літати. В мене багато машин, легкомоторних літачків. І не лише легкомоторних… Ти маєш закордонний паспорт? 
• Я вмію їздити мотоциклом, ще поганяємо, керувати яхтою. Маєш морську хворобу? Ні, для чого це? Я була піратом на Карибах. Нічого доброго, повір. Вмію керувати танком, не приведи Господи, довелось “Меркавою” свого недоброго часу.