Роздiл 13

Ілля

При в'їзді в місто я зупинився біля сервісного центру, швидко забрав пристрій з великою кавомашиною, звідти вже понісся до кав'ярні. Мій маршрут повинен був відразу таким і стати, але я не міг собі відмовити і не заїхати у стайню.

Дивні відчуття. Після зустрічі з диким дівчиськом, її звинувачень, лайок і жбурляння сіном, повинен розлютитися. Та вона взагалі скажена злюка! Але ні, я їду з кращим настроєм, ніж добирався туди. Напевно знаю, Варя мене прокляла і не раз, коли поїхав і не взяв із собою. З цією думкою їду, посміхаюсь і передчуваю, яка нова помста дозріє в її дівочій голівці. Вийшло кумедно. Сама ж на мене нападає, а тут раптом зібралася дозволити мені її підвезти. З одного боку, я не міг. З іншого боку, не тільки їй мене обламувати. У мене було до кого туди приїзджати.

Розслабся, Варю, не крутиться всесвіт навколо тебе. У моєму особистому всесвіті взагалі місце потрібно бронювати і заслуговувати, а не тільки плескати гарненькими яскраво-блакитними очима.

Паркуючись біля кав'ярні, у черговий раз нагадую собі, що Варя - ненормальна дівчина, вона не може бути мені близька за сотнею різних причин. Нехай робить, що хоче, аби не на очах у мене. Мій останній подарунок для неї - верхова їзда, нехай таким і залишиться.

- Ну, ти й довго! - обурено зустрічає мене Мирослав.

- Думаєш, там швидко все лагодиться? Поки розібрали, поки зібрали. Я і сам втомився чекати, - з удаваним невдоволенням бурмочу, затягуючи всередину залу кавомашину.

- Ти впевнений, що більше ніхто не міг доглянути за кав'ярнею? Поки я тут перебував, тебе ніхто не перевірив.

Щось друг сумнівається в реальності термінової допомоги.

От не брешу, як є викладаю:

- Став би я тебе просити? У мене в той вечір після більярду в ресторані відбулася мозкова атака від батьків, - досі вуха гудуть, ну і отримав же я. - Батько вирішив раптово згадати всі мої зальоти і зажадав відпрацьовувати борги у цій самій кав'ярні по вихідних, інакше залишуся без нової машини. Пам'ятаєш, я тобі показував той двигун мрії? Так ось, поки що я в прольоті. Частину грошей я вже витратив на Рона, решту на вечірках спустив. З футболу капає не настільки багато, ми ж не граємо в команді Мадрида. Без сімейного бізнесу я на всі свої запити не тягну, а вони тепер вирішили просто так не давати. Ще й мама в кінці дорікала, що я привів до ресторану чергову тупу блондинку, в той час як гарні та розумні дівчата ходять поблизу. Які такі гарні? Де вона їх побачила біля мене, розумних? Я тільки з Олею за столиком сидів.

- Так, друже, проблем у тебе ціла купа, - Мирослав замість співчуття розреготався. - Щодо Рона, ти правильно зробив. Кінь що треба, на такого й не шкода витратитися. Слухай, - він придивляється до мене. - А чому на тобі якась суха трава? Хіба сервісний центр серед поля знаходиться?

- А як же, саме на полі, прямісінько закопував під соняшниками, - спочатку приколююся. - Сервісний центр перед виїздом з міста, тому я встиг заїхати у стайню, поки чекав на результат. Рона потрібно було провідати, кінь скучив все ж таки.

Варя думає, що я повний брехун. Ні, не повний. Я не вважаю за потрібне приховувати, краще нехай Мирослав почує від мене.

Друг у задумі сідає на стілець біля барної стійки. Киваю нашому новому баристі, зробити пару чашок кави.

- Отже, ти був там і бачився з Варею? - він, хмурячись, питає після першого надпитого ковтка.

- Краще б не бачився, їй богу!

- Мені здається, вона тебе зачіпає. Раніше не помічав, щоб ти так реагував на дівчат. Адже завжди легко ставився.

Мир взагалі спостережливий, але я не готовий перед ним все-все відкривати.

- Не вистачало ще. Варя жахливо шкідлива, їй що не скажи - відразу голки випускає.

- А ти багато говорив їй приємного?

Ну ось до чого це він? Вона ж не моя, а його дівчина!

Я не знаю чому, але саме це і дратує.

- Яка різниця, що я їй казав. Як друга тебе рятую, кидай заразу, - з жаром вимовляю, підвищуючи голос. У залі вже є відвідувачі, і доводиться тон робити тихіше: - Давай я тебе познайомлю з кимось цікавіше, поступливіше? Є чудова тема - сьогодні зберемося у клубі, там, яку захочеш, таку знайдеш. Я ж знаю, що надовго ти ні з ким не затримуєшся, дівчат завжди міняв навіть частіше ніж я.

- І коли ти раптом став таким турботливим, Вовку? - весело пирхає Мир. - Не хвилюйся, у мене немає проблем підчепити гарненьких дівчат. Обійдуся і без допомоги. Але розумієш, кхм... я хочу поки зустрічатися з Варею. Таке моє бажання. Ти ж називав своє? Ну, я приїхав, допоміг. Так ось, моє бажання ти почув, і я його не змінюю.

Задоволена посмішка друга злить, але більше те, що я зчіплюю від роздратування зуби. Чому його бажання саме Варя? Для чого? У його смаку такі, як Оля, аж ніколи не домашні дівчатка з вірою у справжніх принців і велике кохання на все життя. Я занадто знаю Мирослава, щоб від цього всього спантеличитись.

- Що ж, я тішуся за тебе. Якщо тобі добре, тоді так і повинно бути, - витягаю з себе привітання, все ж сподіваючись, що він незабаром знову перетворитися на того, яким я його завжди знав.

Загадковість друга нервує, Варя не дає мені спокою. Добре розумію, що роблю щось не так. Дідько, та все відбувається негаразд. Сьогодні стримався і не поцілував її, хоч і було непросто. А завтра? Мирослав виконав моє бажання з допомогою, і тепер так повернув, що і я повинен поважати його бажання - з Варею.

Я залишився в кав'ярні, Мирослав незабаром поїхав до спортзалу. Він любитель тягати залізо та доводити своє тіло до досконалості. До вечора я робив замовлення на поставки продуктів або приймав, що вже привозили. Провів співбесіду на дві ставки офіціанток. Заодно придивлявся, з ким із них можна буде зайти у відносинах далі службових. Дівчата поводили себе розкуто, деякі загравали, даючи відразу натяк, що тільки зрадіють, якщо я покличу їх куди-небудь після роботи. Начебто чудово все складається. Але не вистачає мені в них чогось колючого, шкідливого, зухвалого... Аби час провести, то у мене поки Оля є в запасі.