Роздiл 10

Продовжити приємно вечір заважали гучні вигуки Барбі та пропалюючий вовчий погляд одного незадоволеного нахаби. Ось чого вони бісяться? Краще б подарованими вафлями хрумтіли. Я ж до них з усією душею, а вони... У-у! Невдячна парочка!

- Коли ти встигла замовити для них десерт? - Мирослав цікавиться, він помітно здивований такому повороту подій.

- Зустріла кондитерів, а там ще з ними приємна жінка була. Пояснила проблему, що дівчині погано, хочу її підбадьорити і порадувати. Добре ж вийшло?

- Так, непогано. Але чому готували вони, а у тебе борошно на волоссі? - треба ж розглянув. Дам ще плюсик принцу за уважність.

- Напевно, випадково потрапило. Дунули і ось, воно на мені.

- Е-е... а шоколадний слід на зап'ясті теж вітром надуло?

Мирослав навалюється на стіл і бере мою руку, показуючи доказ. Готуюся до нових вигадок для виправдань, і тимчасово втрачаю слова. Хлопець нахиляє голову і торкається до того самого місця губами. Ох, мене відразу ж кинуло в жар. Здавалося б, безневинний поцілунок в зап'ястя, а виглядає таким відвертим, таким хвилюючим і в той же час зворушливим.

- Смачний шоколад. Мені теж дістався десерт, - на обличчі принца розповзається задоволена посмішка.

Так, так, так! Ось і до мене постукала романтика.

І смикнув же дідько, мене скоситися на столик навпроти.

Вовк помітив наше зближення і губи зімкнув у жорстку лінію. А погляд-то який важкий, убивчий. Він точно проти нашої парочки з його другом. Ой, забула запитати його думки. Нехай злиться, скільки влізе. Зате я готуюся до занурення в романтику з Мирославом. Чекаю на іскри, спалахи, щоб гепнуло бурхливими почуттями. Хочу випробувати з ним все-все. І мені не завадить Ілля, нехай навіть не намагається.

- Щось не зрозумію, а чому Оля вафлею трясе над головою? - Мирослав за ними теж спостерігає.

Мене кольнуло, що я більше стежу якраз не за Барбі, а мій хлопець помічає витівки скаженої красуні.

- Та то вона намагається зловити інтернет. Напевно, у неї слабкий сигнал. Таке буває, коли цукор у вафлі заважає.

Мирослав розсміявся, і я за ним.

- Гадаєш, вона переплутала зі справжнім?

- Якщо прийде просити зарядку для телефону, тоді напевно зрозуміємо.

- Варю, у тебе відмінне почуття гумору, - хвалить мій принц, ох, як приємно, хоч зараз не той випадок.

Мені було мало смішно, коли Барбі ганялася за мною. Які вже тут жарти? Особливо після обіцянки Вовка.

Цікаво, яким чином він зібрався мені дякувати?

Скаже "дякую"?

Хм-м... щось не віриться. Нападе і змусить з'їсти його вафлю? А-а... раптом зажадає і мій поцілунок для колекції у своїй чорній тачці?

Для вигляду сміюся з Мирославом над дивацтвами за столиком «жахливих друзів», але все-таки трусить, побоююся я вовчої помсти. Він же, он який збочений і кровожерливий, а я ніжна домашня квіточка. Ну куди мені змагатися зі знахабнілим мажором?

Довго Ілля не протримався, мабуть, захотілося йому з Барбі усамітнитися. Роблю свій висновок, помічаючи, як вони разом встають і виходять з ресторану.

Нарешті! Фу-ух! Тепер ніхто нам з Мирославом не буде заважати. Вже можна розслабитися? О так!

Піднімаюся перевірити, що там у них залишилося в тарілках. Ну-ну, цікаво. Вафля Олі виявилася надкушеною, отже, покусала смаколик, уявляючи мене. Вафлі Вовка немає, куди поділася, незрозуміло.

Перемикаю увагу на Мирослава, нам ще приносять запашний чай з квітковими пелюстками. Підношу свою чашку до рота, втягуючи тонкий аромат.

- Дайте і третю чашку, будь ласка, - чую прохання за спиною, і смикаюся, розливаючи на себе гарячу рідину. - Я ж вам не заваджу?

Вовк спокійненько влаштовується за нашим столом. Не запрошувала, не чекала. Якого, питається?

- Все нормально, - не відмовляє йому доброзичливий принц. - Ти сьогодні тут залишишся або поїдеш до себе?

Мені сто три роки не потрібна подібна інформація, але вуха самі розвернулися і слухають. За уривками фраз здогадуюся, що над рестораном живе сімейство Вовків, але у шкідливого їх синочка є й окреме житло, скажімо так, вовча нора для всіляких темних справ.

Ілля, помітно ігноруючи мене, спілкується з однокласником:

- Олю посадив на таксі і поки побуду тут. Батько ще зажадав до нього піднятися в кабінет на серйозну розмову, - закочує в цьому місці очі до стелі. - Далі побачу, де залишуся. А ви що плануєте?

- Час удвох проводити, - підкреслено вимовляю це «удвох».

- Та ну, якось дуже нудно, - кривиться Вовк.

- Ти просто Варю добре не знаєш. Нам взагалі не до нудьги, багато сміємося і стільки цікавих тем для розмов.

Мирослав обдаровує мене ніжним поглядом, а я його вдячним, що підтримав.

Ілля на це нахабно пирхає.

- Гей, послухайте, ваші розмовчики, смішки і потім влаштуєте. Адже така нудьга! Краще ходімо, пограємо в більярд? Мій особистий стіл завжди вільний. Там теж переглядатися зможете. Ну що? Боїтеся програти мені?

Нікуди я не піду. Де я і де більярд?

Адже Вовк лише знайшов новий привід нам зіпсувати побачення. Хитрий гад!

- Давно ми з тобою не билися киями, - Мирослав випереджає мою відмову, пожвавився і піднімається. Він клюнув. Все ж таки клюнув.

- Почекайте, нікуди не треба... - встигаю вигукнути між друзями, і то не дають закінчити.

- Тільки я ж піддаватися не буду, - підбиває й далі Вовк, перебиваючи мене.

- А тобі і не доведеться, я вже майстром став, - мій хлопець погроз не лякається, і повертається до мене. - Варю, давай спробуємо зробити цього впертого віслюка? Ти ж будеш зі мною в одній команді?

Ох, який проникливий погляд у Мирослава, його добрі сірі очі, напевно, мають чудодійну силу. Нічого не хочу, а ось вже киваю та збираюся підтримувати свого найкращого хлопця. Ще більше хочу побачити, як при програші Вовк обламається. І мені сподобалося, що Мирослав назвав його віслюком, хоч і вийшло це жартома.