Роздiл 8

Два дні пролетіли в обговореннях з подругою, стільки балаканини у нас, стосовно нашого з Мирославом побачення. Вибрала для зустрічі з ним свою саму ошатну сукню, витратилася в салоні біля дому на зачіску. Мені так гарно уклали волосся, завиваючи пасма. Мама, звичайно ж, запідозрила, що недарма я така смикана, бігаю по дому, хвилююся і красу наводжу. Довелося зізнатися, що хлопець запросив на побачення. Ну, я і раніше збиралася сказати, а тут вже й приховати не вдасться.

Мій перший похід з хлопцем удвох до ресторану.

Очманіти ж!

Лайза, моя кішка, сприйняла з пирханням, що стільки уваги і не для неї. Ще й чхала на аромат парфумів, які я позичила у мами. В кінці кішка взагалі образилася, вильнула хвостом і пішла. Ось побачить коли-небудь Мирослава, тоді й зрозуміє, який він чудовий.

Нова зустріч у нас відбулася на тому ж самому місці біля фонтану. Приймаю з рук хлопця розкішний букет, компліменти, збентежено дякую.

Фух. Перша частина побоювань позаду. Починається побачення у нас пречудово. Навіть безхмарне небо має допомагати, проводити час з Мирославом у романтичному дусі і без зайвих несподіваних пригод. Тільки я і він, не рахуючи квітів.

Зі мною йде по бульвару бездоганний красунчик, про що тут думати взагалі? Навіщо нервувати? Треба просто цим насолоджуватися. Вмію я себе налаштовувати, але ось із самонавіюванням не все так легко. Начебто розслаблено прогулююся і з посмішкою підтримую розмову, в той же час, поглядаю на всі боки - чи немає поблизу знайомого нахаби з вовчої зграї? Чи не стоїть десь чорний-пречорний спорткар?

Ми чудово прогулялися центром міста, навіть сходили з Мирославом у кіно. І, виходячи з кінотеатру, я розслабилася остаточно. Та що я собі таке вигадала? Навіщо Вовку нас переслідувати?

Хоча... є і на це в мене відповідь. Він міг вирішити, що я не підходжу його другові, почне рятувати однокласника, наговорювати на мене. Засуджую і ненавиджу. Але сама б я теж не стала мовчати, якби помітила, що хлопець подруги їй не підходить, щось приховує і здатний її обдурити.

Враховуючи, що для Вовка я все погане в одному, то нічого дивного. Нехай тільки спробує нас розлучити. Нехай ризикне! Його чекатиме поразка. Бо я не дозволю забрати у мене першого реального хлопця!

- Варю, а ось і ресторан, куди я запрошую тебе на романтичну вечерю, - Мирослав підводить мене до сходів у найрозкішніший заклад, як для мене.

Тільки за фасадом і вивіскою я вже здогадалася, що тут кава буде коштувати більше, ніж вся моя стипендія. Ну якщо запросили, а я така ошатна, з зачіскою, то не відмовлятися ж.

З посмішкою киваю, що готова вирушати на вечерю. Мирослав обіймає мене ззаду за талію, і ми потрапляємо всередину ресторану. Озираюся на всі боки. О-о-о... як же тут все солідно і дорого. На столах свічки, романтикою віє прямо з порога.

Адміністратор проводжає до замовленого столика. Мирослав тільки своє ім'я назвав, і нас, виявляється, тут вже чекали. Отакої! Моєму захопленню немає меж.

- Ти тут вже бував? - цікавлюся я, розглядаючи зал і відвідувачів.

- Так, і не раз. У мене в цьому ресторані є привілеї, завдяки знайомству з сином власників. Можна сказати, що я віп-клієнт, - пояснює він без зайвої скромності.

- Ого, пощастило!

Вірю всьому і захоплююся.

Звичайно, є у нього привілеї, а як же інакше для принців.

- Варю, - Мирослав ніжно кладе зверху моєї руки долоню, - не переймайся ні про що. Замовляй все, що тобі тут подобається. І на ціни не дивись, для своїх вони виглядають зовсім по-іншому.

Добре, що попередив.

Інша ж справа!

Напевно, мій хлопець здогадався за моїм здивованим поглядом, в якому я перебуваю ступорі, дивлячись у папку меню. Ціни весь апетит погасили. Але раз можна на них не дивитися, тоді обов'язково виберу що-небудь смачненьке.

Зробили замовлення. Без допомоги Мирослава я все ж не впоралася. Він підказав, який краще салат і гаряче блюдо. Приблизно в одному дусі вибирали. Ставлю ще один плюсик - у нас і смаки схожі.

І ось ми вже з нашим замовленням, на столику свічка, у великій вазі мій букет... Краса. Невимушені розмови. Мій хлопець раз у раз бере мене за руку. Насолоджуюся часом і тішуся. Ще б марення мені не заважали.

Здригаюся і відводжу погляд від проходу на початку залу. Раніше глюками не страждала. Зараз щось раптово знайшло…

- Все добре? - ловить зміни в мені Мирослав.

- Так, чудово. Ну ти розповідай далі, що сталося потім, коли ти повернувся до готелю?

Принц мене розважає кумедними історіями зі свого закордонного студентського життя. Киваю, посміхаюся і слідкую потихеньку за залом. Глюки ж надовго не приходять, адже так?

Мої от не збираються нікуди йти. Нахабні такі, далі проходять.

Ілля, в чорних брюках і чорній сорочці, пропускає вперед свою Барбі в червоній мінісуконці та з ногами від вух. Вони теж, як і ми, займають столик. У руках блондинки ще пишніше за мій букет. І з Вовком адміністратор посміхається ширше, а офіціанти, пробігаючи повз, зупиняються, немов зустріли давнього доброго знайомого.

Нічого не зрозумію!

Навіщо їх взагалі сюди пустили?

Звідки вони дізналися, що і ми сюди сьогодні прийдемо?!

- Там... Там твій друг, - очима показую на столик через прохід.

- Де? - Мирослав обертається.

Ще й так вийшло, що саме я сиджу обличчям до залу, а за столиком зі знайомою парочкою в такому ж положенні зайняв місце Ілля. Йому добре буде видно нас, а я не збираюся розглядати їх парочку на своєму особистому побаченні. Потрібні вони мені, як діжка дірява. Але ж тільки забороняю собі кудись дивитися, очі починають свербіти, і просяться підглянути хоч разочок.

- Давай підійдемо до них, привітаємося? Вони нас теж побачили, - на відстані однокласники махнули один одному, а Барбі насупилася.

- Може, не варто їм заважати? - розбіг не беру, бо вони навіть за кілометр мене дратують.