Роздiл 7

Мені взагалі не хочеться нічого перевіряти. В азартних іграх або випадкових попаданнях чисел, кому що, а Варя завжди повз пролітає. Мені ближче точність і відстоювати своє, ніж покладатися на рідкісне везіння.

- Решка, - все ж називаю, щоб твердолобий Вовк не думав, ніби я боюся з ним змагатися. Ось ще чого!

- Тоді в мене орел, - вимовляє він впевнено, обдаровуючи мене поблажливим поглядом.

- Так-так, подивимося... - Артем підкидає монетку.

Стежу, не моргаючи, пальці схрестила і про себе шепочу "Нехай мені пощастить!»

Ну ж, ну ж, яким боком прилетить?

О ні!

- Авжеж, орел, - взагалі не дивуючись, визнає Ілля. - Варю, тепер ти розумієш? Зі мною зв'язуватися не можна. Останнє слово завжди буде за мною.

- Один раз не рахується. Давайте ще раз спробуємо? - запитує Ліка, переймаючись через мене.

- Та хоч сто разів. У будь-якій азартній грі чи суперечці я завжди переможець.

Самовпевненість Вовка зашкалює, а моє бажання стукнути його чашкою по лобі зростає з кожною хвилиною. Дістав хвалитися. У всьому йому щастить, так послухати, щасливчик знайшовся. Тоді чому він зі своїм везінням приїхав сюди ночувати?

Ось! То-то ж воно. Я змогла вибити грунт з-під його впевнених ніг. Отже, не завжди у нього перемагати виходить.

- Варю, вважай, що ти мене вмовила, - везучий хлопець не відстає, бач, йому весело. - Дозволяю тобі прилягти на моє ліжко. Тільки без залицянь. А то пусти і почнеться, дай погрітися біля тебе, обійми, поцілуй…

- Вовку, досить мріяти! Обіймати тебе буду, хіба що праскою. Можу і поцілувати знову термосом. Сподобалося минулого разу? Ще повторимо?

Артем розреготався, а Ілля насупився від мого нагадування.

Прошу Ліку мені допомогти, разом виходимо з кухні. Подруга дістає надувний матрац, обіцяє добре постелити мені, щоб було м'якше, і кращу подушку віддати, а ту, що на ліжку, ми наповнюємо фантиками, горохом, шпильками. Нехай Вовку спиться на ній зручно і сняться солодкі сни, в яких я його, нахабу такого, душу.

Поки ми готувалися, хіхікаючи в передчутті, Ілля встиг сходити в душ. Зіткнулася з ним в коридорі. Ой, очі мої, очі. Він вийшов в одному рушнику на стегнах, демонструючи кубики на тренованому пресі. Весь такий підтягнутий, засмаглий. Ну що за безсоромник! Провів долонею по мокрому волоссю, змахуючи на мене кілька крапель, і гордо відправився у спальню. А я так розігналася, згораючи від збентеження, що врізалася у двері ванної кімнати.

Довго не затримувалася в душі. Витерлася насухо, одягла закриту піжаму, видану подругою для сну. Нічого я не буду показувати Вовку. Може, він думав, що і я так ефектно вийду з ванної? Хоча навряд чи, навіщо йому я? У Барбі це вийшло б набагато привабливіше.

Скромно виходжу і йду до свого надувного матраца. Стоп. Ми ж вирішили залишити його в кухні-студії... Хм-м. Шукаю, але ні. Моє місце пропало. Турбувати Ліку з Артемом не хочеться, бо й без цього їх тут напружували гостями.

Заглядаю у другу спальню. То ось він де, мій матрац. Знайшовся. Тільки виявився вже зайнятий.

- Ілле, невже ти вирішив поступитися?

Щось не віриться в його благородство. З чого б така до мене доброта?

- Вирішив, що тут від тебе безпечніше. Іди спати вже, вередунка.

- Але ми ж в одній кімнаті тоді залишаємося... - так, мене турбує.

Я ще не знаю, як це спати в одній спальні з Вовком. Але вже заздалегідь розумію, що навряд чи засну. Хлопець, якого я уникаю, він же друг Мирослава, і тут ми в такій близькості. Небезпечної близькості.

- Варю, тебе хвилює, що я поруч і до себе не кличу?

- Ні, я про це навіть не думаю.

- Тоді що? Хочеш мені зробити масаж?

- Ти взагалі вже, га? Зовсім знахабнів, пропонуючи таке?!

- Тоді все, на добраніч. Не заважай, якщо робити масаж не збираєшься.

Ой, ну подумаєш. Знайшовся тут примхливий пан, нехай свої бажання засуне в одне місце.

- І тобі на добраніч, Ілле, - про себе додаю, а краще «на жахоніч».

Як би там не було, ліжко дісталося мені. Ото пощастило. Падаю і схоплююся. Ой-й... Здається, на шпильку напоролася. Я ж зовсім забула про подушку з начинкою. Спати на ній неможливо, колеться, шелестить. Наче сама собі зробила відповідку.

Заснути я, звичайно ж, спокійно не могла. Який там сон? Поблизу ж Вовк!

Подушку відклала і переверталася з боку на бік. Спить він вже чи ні? Якось незручно підглядати. Та й темно, що я побачу? Переймалася, що подумає про мене Мирослав. Раптом образиться, що я з його другом... кхм-кхм... ночувала? Незручно виходить, недобре. Іллі то байдуже, а мені за нас двох лежи і хвилюйся.

Вирішила прикинутися, що вже точно сплю. Раптом він чує, як я ворушуся, і тому не лізе? Затихаю і однією рукою тримаюся за подушку з начинкою. Все, я готова. Нехай лізе. Тоді я йому, як дам, як закричу. Чекала, чекала і непомітно заснула.

Зранку прокидаюся і насамперед визираю з ліжка, перевіряючи матрац. Там нікого. Отже, злиняв той нахаба, що заважає спати пристойним дівчатам. Не ліз, не чіплявся. Але ж все одно заважав! І ще розумію... о боже! Ілля мене сплячою бачив.

Ще поки не знаю, як пережити всі мої потрясіння, зі спальні виходжу. Спочатку вмиюся, нову зубну щітку мені видали, тоді й подумаю, як далі жити. Пощастило, що з Іллею вже не побачу…

- Ой!

- Мене звуть по-іншому, - сміється викрадач мого спокійного сну. - Боїшся поруч зі мною вмиватися? Тоді постій за дверима, тільки сильно не плач.

Взагалі-то я однією ногою вже за дверима... Плакати не збиралася, може, тільки сумно зітхати.

Але що за команди такі? Я не до нього додому приїхала в гості. І не Вовчій нахабній пиці мені вказувати!

- Не збираюся я на тебе чекати. Посунься, мені теж потрібно встати до умивальника.

- М-м... яка ти з ранку рішуча. Вночі мене більше боялася, - знову він знущається, видавлюючи собі пасту на щітку.

- А ти завжди поводишся, як нахабний дурень. І я тепер знаю, що цілодобово.