Роздiл 6

Варя

Після від'їзду Іллі з його чарівно-набридливою Барбі, ми з подругою сміємося, вже не ховаючись. Ото буде для них несподіванка, коли разом приїдуть додому. Почнуть шукати щось у сумці або рюкзаку, а там, ой-йой, що таке діється.

Ми спеціально не вибирали, та й часу замало було. Поспішали, щоб нас не помітили за дивним заняттям. Швидко скинули їх речі спочатку в два різних пакети, потім поміняли місцями. З грошима не стали жартувати, а то я Барбі не довіряю, вона вкраде і на нас потім звалить. З ключами вийшло, що тільки комплект Вовка до неї закинули, інший не встигли знайти, хоча порожній брелок із зайцем валявся.

У тому, що парочка поїде разом і буде розважатися вже наодинці, ми з Лікою взагалі не сумнівалися. Барбі так і липла, поїдала очищами Вовка. Ну та й він же такий збочений, що з нього взяти. Швидко розберуться, я впевнена. Але найважливіше, він повинен зрозуміти - плювати я на його погрози хотіла. Буде до мене лізти, чого погірше вигадаю.

- Ліко, я вже так думаю,... може, мені не варто їхати до вас? - перед виїздом із клубу, мені незручно стає.

Раніше ми тільки у мене частенько збиралися. Мені подобалося, коли подруга приїжджала з ночівлею. Але ж зараз вона з хлопцем живе, зовсім в іншому місці.

- Як це не варто? Твої батьки будуть у шоці, що дочка серед ночі з'явилася, і подумають, що це я тебе вигнала. Ти ж відпросилася з ночівлею до мене, ось і поїдеш з нами, - Ліка підштовхує мене до виходу на вулицю.

- Розумієш, мені зайвою не хочеться бути. Ну... це, псувати вам романтику.

- Не вигадуй, будь ласка. У Артема дві спальні, ти займеш одну, ми іншу. І ми стільки танцювали, що всі спати полягаємо, яка там романтика.

- Гаразд, тоді з Мирославом попрощаюся.

Подруга переконала мене. Справді, нічого до ранку не трапиться. Артем до мене ставиться добре, ніколи не заперечує, щоб я приходила до них у гості. Повертаюся знайти Мирослава, а він сам вже мене знайшов. Підходить і обіймає. Міцно, з теплотою і пахне приємно. Подумати тільки, у мене з'явився хлопець! Та що я применшую, принц до мене прилетів з далекої країни.

- Варенько, ти ж напишеш мені, як доїхала? - огортає турботою, а я тішуся біля нього.

- Обов'язково напишу, - знову нападає збентеження, і голос на тонкий зривається.

- Незабаром ми зустрінемося. Ти ж прийдеш до мене на побачення?

І він ще питає! Я тільки й чекаю цього!

Замість відповіді, згідно киваю, щоб не вигукнути голосно: "Так-так-так!" Мирослав піднімає руку, і поправляє у мене неслухняний локон із зачіски. Потім його обличчя стає все ближче, приблизно, як під час танцю, але тоді нас відволікли. Зараз момент поцілунку, здається, наближається. Все ближче і ближче з губами хлопця мрії. Я ще не знаю, чи хочу цього, і дивлюся на нього зачаровано…

- Наше таксі під'їхало. Попрощалися і вистачить з вас обійматися, - Артем висмикує мене за руку, зриваючи важливий момент.

- Чого ти різкий такий? - у перший раз я бачу, як Мирослав обурюється.

- Не був би я різким, не став би провідним гравцем, нападаючим у лізі, - з гордістю хвалиться той.

Мені здалося, чи мій принц похмурнів? Більше не вимагав зачекати. Побажав мені солодких снів і провів до таксі. Та ще у відповідь помахав, коли наша машина рушила.

Швидкоплинний дивний епізод наприкінці, ніяк не позначився на моєму настрої. У таксі я так само весело базікала з подругою, нас підколював її хлопець, а ми, звичайно ж, його.

Вечірка для мене залишила більше радісних спогадів, ніж тих, де я напружувалась і виникало бажання деяких стукнути. Пішли вони, ці деякі. Без них набагато спокійніше. І я не шкодувала, що зірвався наш поцілунок з Мирославом. Якщо він натякав на нову зустріч, отже, поцілунку в майбутньому бути. За цей час я більше звикну до думки, що стала зайнятою дівчиною.

У квартирі друзів я скинула речі в тій кімнаті, де мені тут гостинно виділили місце. У спальні мене зустріло велике ліжко, маленький столик і містка шафа. Милі фіранки і розвішані на стінах медалі футболіста - помітно справа рук його головної фанатки, моєї найкращої подруги. Розташовуємося в кухні-студії. Чай збираємося пити. Згадуємо, що на вечірці найбільше нам запам'яталося. Добре нам, затишно і весело. Пишу і відправляю повідомлення Мирославу, що дісталася нормально, зі мною все гаразд. Ще раз бажаємо один одному солодких і приємних снів.

Залишається тільки допити чай, прийняти душ перед сном і впасти на велике ліжко.

- Зачекайте, мені хтось дзвонить з команди, - Артем встає за телефоном, проходячи до коридору. Звідти лунає щось з репертуару футбольного гімну.

- Комусь вже нудно стало, - сміється подруга.

- Еге, вимагатимуть продовження вечірки, - ну це я так, припускаю виключно жартома.

Голос у Артема гучний, чуємо і ми, і сусіди, напевно.

- Ти біля мого будинку? Залишився на вулиці? А до батьків чого не поїхав? - невелика пауза, слухає відповідь. - Так, розумію. Я і сам такий, що не став би. Ну давай, піднімайся, куди тебе подіти. Не треба ніяких готелів. Там довше оформлятися будеш.

Ми ще з Лікою нічого не встигли зрозуміти. Чекаємо на повернення Артема, чайок допиваємо. А в квартирі у них вже гримають двері з під'їзду.

- Тільки попадеться мені ця дрібна зараза, я її приб'ю!

Ой, мамо…

Я впізнаю вовчий голос!

- Ліко, сховай мене! - прошу, не знаючи, куди лізти. Під стіл не варіант, він у них зі скляною прозорою поверхнею. У духовці не поміщуся.

Врятуйте, врятуйте!

- Може, не відразу? - чую голос Артема, який наближається.

- Зараз я такий злий, що ти не уявля-я…

Упс.

Я ще не сховалась, а скажений Вовк мене наздогнав. Якщо так висловитися, що він входить до нас, перериваючися на півслові. Погляд кровожерний, примружений, злий. І спрямований його гнів на мене.

- Ось ми і зустрілися, дівчата, - серйозно, Ілля прогарчав це нам.

- Приві-іт.