Роздiл 5

Ілля

Вечірка вийшла не найвеселішою, як для мене. Мирослав намагався всіх розважати, друзі з команди теж поводилися розслаблено. Але ця шкідлива зараза, Варя, так і намагалася вивести мене з себе. Чомусь виходило, що куди я, туди і її приносило. Постійно кружляла біля мого однокласника і з викликом поглядала, мовляв, дивись, хто за тебе краще, бо ти найгірший бовдур.

Ще й моя пара на вечір проїла мені мозок через неї. Олі здалося, що я частіше на Варю дивлюся, ніж на неї. Дідько, але я не винен, що наші місця опинилися навпроти. Решта вже були зайняті.

- Швидко ж Мир освоївся. Не встиг приїхати, а вже завів собі подружку, - Миха, посміюючись, махає мені за спину.

Обертаюся. Картина все та ж. Мій однокласник обіймає Варю, вони танцюють і він нахиляє до неї голову…

Ні, з мене досить. Зрозумів, що бачити їх поцілунок, саме останнє, що я хочу на вечірці.

- Гей, а ти чого скривився, Вовк? Невже тебе нервують парочки? - мою реакцію помічає Артем.

- А чим вони мені повинні подобатися? Ось ти без Ліки навіть у клуб вже не можеш сходити. Раніше частіше з нами міг збиратися. Незабаром взагалі тільки в універі та на полі будемо бачитись.

- Ось ще мене звинувачуй. Нікуди я не пропав! Чи тебе напружує моя Анжеліка? - все, Артем завівся, очі витріщив.

- Ні, я ж казав тобі, що вона тебе тільки витримає.

- Так, але зараз ти причепився до нас, - не заспокоюється він.

- Долинський, вгамуйся, - Миха знову підключається до розмови. - Ілля не на вас з Лікою кривиться, а на пару однокласника з Варею. Підозріло це. Хе-хе.

- Що у вас знову? - підходить Арсен з моєї команди, ще один, хто все повинен все знати, і на все є тільки його важлива думка.

- Ілля на вечірці поводиться підозріло.

- Нормально у мене все. Досить вже про мене!

Довели, що гарчу. Моя команда вміє гарненько дістати.

- Гаразд, не будемо, - знизує плечима Арсен. - Ми ж не винні, що Варя тільки тобі дала в око, а твого однокласника з радістю обіймає. Кому що, кому як. Дівчат зрозуміти непросто.

Чого???

Повертаюся до Артема зі злим, пильним поглядом. Чому, питається, про той мій ганебний епізод вже чутки просочилися далі нього?

- Вони мене катували, я, чесно, тримався до останнього, - Долинський переводить на жарт. Ясна річ, для них так і є.

- Ми все одно б дізналися. Нічого такого немає, ну послала дівчина, з ким не буває, - тут же заспокоює мене Миха, продовжуючи базікати: - одного разу я підвозив дівчину, і вона сама до мене полізла цілуватися, потім до себе заманила. Гаряча така виявилася. Пам'ятаю, готувала ще так непогано в одній нижній білизні.

- А у мене було, що підвозив і прямо в машині накинулася. Потім ще довго бігала за мною і коштовні подарунки пхала, - пригадує з задоволеною посмішкою Арсен.

- Не зрозумів? Чим саме це мені повинно допомогти?! - виходжу з себе остаточно і залишаю компанію балакучих хвальків.

Очманіти!

Виходить, що тільки мене одного з нашої команди послали. Але так сталося тоді з Варею вперше. Я теж можу пригадати схожі випадки, коли ще доводилося відбиватися від нав'язливих дівчат і самому вже їх посилати. У мене немає ні на кого серйозних планів. Провели разом час, набридло, ну, тоді й вистачить. Довгі залицяння взагалі не моє.

Тільки відійшов від команди, на мене застрибує Оля, повисаючи на шиї. Я з нею знайомий другий день, і вона вже називає мене найкращим хлопцем на світі. З нею певно не виникне проблем, як з присутньою тут зарозумілою злюкою. Наді мною вся команда через Варю регоче. А їй та що, вчепилася в мого однокласника.

- Котику, ми скоро поїдемо додому? - напрошується на продовження ночі моя ефектна пара. Оля вродлива, але при цьому дурна. Зате з нею немає напруження, що теж непогано.

Знаю, раніше б Мирославу сподобалася Оля, повністю його типаж. Але ось же, чимось зачепила його саме Варя, мініатюрна шатенка з блакитними безневинними оченятами. На мене вона частіше дивиться вперто і зухвало, стискаючи в незадоволену лінію губи. На друга, напевно, дивиться з захопленням. І все одно мені мало віриться в їх віртуальне зближення. Дивно якось. Швидше за все, завтра вже для друга Варя залишиться у минулому. Надовго у них навряд чи затягнеться.

- Так, мабуть, прийшов час висуватися звідси. Ти ніби з сумкою приїхала. Забирай, і виходимо, - кваплю Олю збиратися.

Мирослав після танцю з Варею, підходить до мене.

- Як добре, що побачилися, друже! Треба буде повторити на тижні. Слухай, а ти ж зможеш нам організувати столик у ресторані батька? Хочу Варю запросити на побачення, подумав, можна і туди привести.

Потискаю руку другові на прощання, лаючись всередині себе. Мир закінчувати з Варею поки не збирається. Що взагалі відбувається? І знову мене втягують у свою дратуючу романтику.

- Звичайно, без проблем. Звертайся, - відмовити не можу, але і немає у мене серйозних причин для пояснення, за якими йому відмовляти.

- Тоді домовилися. Знав, що ти допоможеш. Варя класна, така мила і весела. А твоя дівчина спіткнулася об стілець і валяється, йди, піднімай, - зі сміхом показує на мою білявку догори ногами.

Прощаємося, і я поспішаю на допомогу. У першу чергу вишукую поблизу мстиву заразу. Миленька Варя для мого друга, вже робила замах на білявку. Раптом їй мало здалося? Вирішила наостанок добити?

Ні, її поруч немає.

- Стілець заважав пройти і я впала, - Оля скаржиться мені та скиглить. І я помічаю, що вона перебрала з коктейлями. Рівно йти вже не здатна.

Забираю рюкзак, ниючу білявку і на вихід йду. На проході попадається Варя з подругою. Підозріло веселі при вигляді мене. Бажають чудово провести нам час. До чого б це? 

Викликаю таксі та спочатку закидаю білявку додому. Залишатися з нею перехотілося. Таксист везе мене далі в мій холостяцький барліг. Ось і добре, що я раніше поїхав. Приїду додому, забуду про шкідливу дівчину друга.