Роздiл 4

Я нічого кращого не вигадала, ніж швидко втекти від ганьби. Схопилася за подругу, і ми з нею понеслися до іншого залу, подалі від всяких вовків і падаючих скажених істеричок. Віддихатися змогла тільки побачивши Мирослава. Фух. Ну і навіщо я лізла, куди не просили? Одне повинно мене заспокоювати, що Барбі я не віддала чужим і повернула в обійми до Вовка.

- Більше з нею зв'язуватися ніколи не будемо, - роздратовано соплю, спостерігаючи за тим, як вони входять слідом за нами. Ідеальна парочка, щоб їм падати на кожному кроці.

- А якщо знову її захочуть відібрати в Іллі? - Ліка хихикає, але дивлячись на мене, обурену, швидко робить вигляд серйозного обличчя.

- Не знаю тоді. Що є Барбі, що її немає, мені все одно не щастить. От якби від них триматися подалі, якось зовсім далеко.

- Можна влаштувати. Але чи захоче цього твій загадковий містер?

Не встигаю відповісти подрузі, але у мене і немає ще потрібних ідей. До нас підходить Мирослав з Артемом, і ось вже стає не до всіляких дивних друзів і їх парочок.

- Варю, а я тут ділився з друзями, як ми з тобою познайомилися, - Мирослав мене обіймає за талію, стає якось ніяково, але більше приємно. - Ілле, ти пропустив найцікавіше, - він смикає друга на мою голову. - Ми стільки всього обговорювали з Варею, обмінювалися стікерами і кумедними роликами, але я в той момент і подумати не міг, що моя віртуальна дівчина з багатьма вами знайома.

- Потайлива тобі попалася дівчина, - цідить крізь зуби Вовк.

- Бо я не вважаю за потрібне згадувати про дрібниці, - авжеж, випалюю на зло.

У Вовка з'являється недобрий блиск в очах, небезпечний, я б навіть так назвала. Дрібницею його навряд чи обзивали. Але я тут буду перша. Хе-хе.

- Мені здається, чи у вас відбувалися в минулому сутички? - Мирослав переводить задумливий погляд з мене на друга і назад. Все-таки помітив напругу.

Що ж… Настав час зізнаватися. Робити нічого. Каятися буду.

Тільки є ризик, що наше побачення тоді стане останнім. Хлопці часто прислухаються до думки друзів, все ж таки Іллю він довше знає. А я приготувала ще три сукні для наступних зустрічей з чарівним принцом. Через Вовка можу втратити хлопця, мрію на кохання... Ех-х... гірка реальність. Краще б і далі листувалися.

- Маленькі були сутички. Трошки зовсім. Я про них вже й забула, - перша відповідаю на запитання Мирослава під тиском думок.

- Цікаво, а які тоді для тебе великі? - Вовк з усмішкою заганяє у глухий кут. 

- Вилити на твою машину помиї, підмінити м'яч на гирю для гри або відправити політати в один кінець, ближче до вовчої зграї. Я ж не робила цього?!

- Не робила? - здригаючись, Мирослав уточнює у ошелешеного моїми погрозами друга.

- Ні, але вона б і не змогла. Ще не вистачало, щоб дівчисько мені псували життя.

Бач, який гордий і непереможний. Краще б не зарікався, а то хіба мало. Я ж і розлютитися можу, якщо врешті решт дістане.

Проте зараз мене більше Вовка дратує його подружка. Підпливла до нас з келихом в руці, встала у стійку принцеси. Захотілося їй замість корони, надіти тарілку на голову.

Шкода не можна. Хочеться, але ні. Я ж не хочу божевільною прославитися. Барбі все одно не оцінить мою безкорисливу допомогу. Бо вона коза невдячна і брехлива.

- Думаю, буде краще і простіше, якщо ви забудете минуле, і всі разом зможемо спокійно спілкуватися, - пропонує нам піти на компроміс мій чудовий хлопець.

Дівчина Іллі давиться коктейлем, з покашлюванням показуючи на мене:

- Це що взагалі означає? Навіщо з нею моєму красунчику... цей того... зв'язуватися?

- Значить, все добре. Замов собі ще коктейль, я зараз підійду, - швидко відправляє Ілля балакучу Барбі.

- Якщо що, то я згодна, - у душі не дуже, але заради Мирослава наважуюся спробувати. Хоча б прикинуся, а там подивлюся.

- Мені взагалі все одно. Дівчата між нами не встануть, - байдуже промовляє Ілля, підморгує другові, і нарешті від нас віддаляється.

Ось і добре. Нехай йде собі лісом. Тим паче Барбі скучила, он як бідолаха втомилася пити коктейлі.

Піднімаю очі на Мирослава, від нього так і віє приємним теплом. Він бере мене легенько за плечі, нахиляє голову і вимовляє:

- Варю, ти розумниця, що вмієш не давати себе в образу і вчасно поступатися. Я все більше впевнений, що мені пощастило з такою дівчиною.

З дівчиною? Мирослав сказав, з дівчиною?

Невже він так пропонує зустрічатися в реальності?

Сенс цієї фрази я по-іншому не бачу. Мені хочеться розуміти значення саме так.

У мене є хлопець! Юху-у, я дочекалася! Третій з віртуальних і перший справжній! Не стрибати, не кричати від радості - стримую себе, замість того обмінюючись з Мирославом щирими посмішками.

Знову танцюємо, потім разом сидимо на блакитно-білому диванчику, в той час, як Ілля прилаштувався неподалік з красунькою на чорно-багряному.

Відлучаюся в туалетну кімнату. Бризкаю крижаною водою на щоки, палають і палають після втечі від злого Іллі. Взяв за звичку лякати мене і з'являтися у невідповідний момент. Згадувала, думала. Щось і не спливло в пам'яті, коли з ним міг бути цей момент відповідний.

Ні-ко-ли.

У мене є хлопець. І немає місця думкам про сторонніх!

Налаштувалася, підбадьорилася і виходжу. Всього кілька кроків виходить зробити впевненими, як раптом помічаю Іллю. Навіть не роздумуючи, готуюся до нової втечі.

- Боїшся мене? У-у, як страшно, - розреготався нахаба.

Ой, напевно, мій погляд вийшов занадто переляканим.

Обійдеться. Підкидаю вище підборіддя. Гаразд, затримаюся на хвилинку. Але тільки щоб він не реготав потім, яка я боягузка. Вовк ще такий гад, що буде хвалитися, ганьбити при всіх.

- Нехай тебе твої дівчата бояться, - гордо пирхаю я.

- До того як ти їх будеш кидати на підлогу або після? Варю, ти хоча б уточнюй.

У мене від обурення навіть слова не відразу знаходяться. На язиці лише лайки на цього нестерпного мажористого індика. Йому наді мною тільки дай посміятися, а у мене вже щоки палають і в грудях від образи клекоче.