Роздiл 2

Чекаю, що Ілля першим дасть знати, що ми і так знайомі, і зустрічі не радіємо. Але він підозріло мовчить, кидаючи на мене косі погляди. Напевно, щось задумав. Звичайно, погане! Це ж Вовк Ілля.

Навесні я познайомилася з ним через хлопця подруги. У Ліки є обожнюваний Артем, він теж футболіст і в одній команді з Іллею. З першої зустрічі ми сприйняли один одного ворожо. Ну, я так точно. Адже він запропонував мені - зайняти чергу для відбору в розпусний клуб його фанаток. Той ще самовпевнений індик.

Пізніше так сталося, що Ілля зголосився підвезти мене додому. Закінчилася у нас поїздка... ох, краще я не буду згадувати. Хоча і не забудеш таке. Збочений гад зажадав його поцілувати, і я його поцілувала. Міцно так, шалено. Прямісінько в око... термосом. З тих пір я остерігалася йому потрапляти на очі. Не завжди виходило. Але я чесно намагалася триматися подалі.

І о-ось... моє перше чудове побачення того й диви зіпсується. Зрозуміло ж через кого!

- Ні, просто на тусовці зустрітися мало. У мене є пропозиція краще, - між тим, спілкується мій віртуальний хлопець з другом. - Я збираюся влаштувати вечірку на честь приїзду. Клич команду, я ще своїх знайомих запрошу, кого давно не бачив.

- Відмінна пропозиція, друже, - посміюючись, Ілля плескає його по плечу.

- Відкладати тоді не будемо. Завтра ввечері всі разом зберемося у клубі, орендую для нас окремий зал, про решту персонал подбає.

- І дівчину ти теж з собою візьмеш? - на мене киває Ілля, продовжуючи робити вигляд, ніби не знає мене і навіть не в змозі швидко запам'ятати моє ім'я.

Але ж запитав, цікавиться.

- Ще не встиг спитати, - Мирослав до мене повертається. - Варю, приїжджай до мене на вечірку? Я хочу тебе там бачити, повеселимося і разом добре час проведемо.

Ем-м…

Бажання не занадто велике, знаючи, хто там, серед запрошених. Жену похмурі думки. Головний сенс адже не в тому.

Бо це ж повіяло другим побаченням! Ось що повинно мене хвилювати. 

Отже, Мирослав після першого зі мною назавжди не розлучиться. Отже, я йому... сподобалася? З'являється таке легке, окрилене почуття.

- Спочатку ти дізнайся, раптом Варю не відпускають по клубах? Буде пізно, темно, ду-уже страшно для домашніх і правильних дівчаток, - а гад, зрозуміло який, бавиться. Всі крила мені хоче зламати.

- Я приїду, - подаю рішучий голос.

Нехай Вовк і не сподівається мене усунути. Без нього розберемося.

- Мені подобається у клубах, і я обожнюю веселитися, - додаю для більшої значущості, і тільки для одного з хлопців, другого навмисно ігнорую.

- От і добре. Тоді у нас все вирішилося краще нікуди, - заусміхався ще ширше Мирослав.

Який же він милий все ж таки.

А цей… 

Поглядаю на хлопців, відзначаючи для себе між ними помітну різницю.

Мирослав, він усміхнений, добродушний, у нього світло-русяве волосся, білі штани і сорочка під тон, машина і то білосніжна. Подивишся, ну справжнісінький ангел.

Що стосується Іллі Вовка, той диявол натуральний. У всьому чорному, погляд небезпечний, колючий, будь-яке слово, може, вилітати гостряком. Навіть рухи його різкуваті, про те, який самовпевнений, взагалі промовчу.

Але брехати не буду, Ілля привабливий і навіть дуже. У нього глибокі очі, такі пекучо-карі і чіпкі, як гляне, мені тут же стає не по собі. Він високий, підтягнутий, як всі футболісти. І я не сумніваюся, що багато дівчат на все підуть, аби отримати собі такого красеня.

Але не я. Звісно, не я!

- Прошу вибачення, мені телефонують з місця моєї практики, - ввічливо пояснює нам Мирослав, потім переходячи на англійську мову по телефону. Відходить на кілька кроків від нас і вільно розмовляє з іноземцями.

Стою і не знаю, куди себе подіти. Біля мене прилаштувався Вовк, тепер вже не приховуючи глузування.

- Дивлюся, ти даремно час не витрачала.

- Приємно, що помітив, - відповідаю йому тим же, складаючи навхрест руки на грудях.

- А я-то думав, чому ти з себе видаєш таку серйозну недоторку. Футболісти для тебе другий сорт. Тепер мені все зрозуміло, - впевнено киває він.

- І що тобі зрозуміло, Вовку?

- Ти намітила собі більшу рибу. Сама вигадала зв'язатися з ним, або хто підказав, де ловити багатеньких мажорів? Чому ти саме з ним?

Подивіться-но, зачепили чоловіче самолюбство. Тільки заради цього моменту я не дарма сьогодні вирушила на побачення. Ілля помиляється, адже мені не довелося нікого ловити або нав'язуватися. Але... нехай думає і далі, те, що хоче.

- Мені сподобався Мирослав. Про це ти не подумав?

- Коли б він встиг тобі сподобатися? Якщо мій друг тільки вчора повернувся в наше місто. Його цілий рік тут не було.

- Іллє, а чи не багато ти хочеш отримати відповідей?

- Можна й без них. Варю, зроби так, щоб я тебе на вечірці з Мирославом не бачив.

- Добре. Тільки ти тоді очі зав'яжи і не підглядай. Бо цікавий занадто.

- От стерво!

- А ти... ти…

Закінчити не встигаю, до нас підходить мій хлопець, на мій великий подив, друг мого тепер найлютішого ворога. Ілля не зможе мені вказувати, зустрічатися з його друзями чи ні. Та він мені взагалі ніхто! Нехай котиться далі.

Хлопці прощаються. Мирослав бере мене за руку, і я намагаюся розтягувати щасливу посмішку, ніби все добре, я задоволена побаченням. Але ж смикнув мене дідько обернутися на дорогу, затримуючись поглядом на чорній спортивній тачці Іллі. Саме звідти отримую незадоволений загрозливий погляд, від якого здригаюся і крок прискорюю... але відчуваю при цьому спиною, як хтось коле розлюченою увагою.