Роздiл 1

Варя

Стрибаю біля шафи, нервово заламуючи руки. Що вдягнути, в чому піти? Перше реальне побачення з віртуальним хлопцем під загрозою. Я ж його не бачила ще ніколи, а раптом не сподобаюся? Раптом він мене не впізнає?

- Варю, заспокойся! Твій загадковий містер впаде, щойно побачивши тебе, - хіхікає поруч Ліка, моя подруга, простягаючи чергову сукню.

- Сподіваюся, від жаху не втече, - хвилююся заздалегідь.

- Та все пройде відмінно, - заспокоює й далі подруга. - Ви спілкувалися в мережі більше трьох місяців. Вже багато, щоб зрозуміти, яка він людина. Прийде хлопець на зустріч, і тут така красуня з'явишся ти. Він схопиться за серце і скаже, що ти найкраще, що з ним колись траплялося. Потім на побачення підете, погуляєте і... А можна я теж піду? Сховаюся і подивлюся хоч, який він?

- Ні, не варто в перший раз, - я більше сумніваюся, ніж подруга. - Якщо він, дійсно, нормальний або побачення не стане останнім, тоді я сама тебе з ним познайомлю. Краще не поспішати. Раптом я йому не сподобаюся, а ми вже налаштувалися, мало не посватали мене.

- Гаразд, почекаю на ваше наступне побачення. Але ти поспішай, треба вже виходити.

Ой-ой, біжу до дзеркала наводити порядок з волоссям. Укладатися не хочуть, абияк закріпили ми їх шпилькою. Зачіска готова. Трохи підфарбувалася. З сукнею зважилася, вибираючи для першого разу яскраво-синє, що підкреслює фігуру і мої очі. У більш відкритому і короткому вбранні піти не наважилася, але і занадто строгий костюм відкинула. На золотій середині наші думки з подругою зійшлися.

Разом з Лікою виходимо, вона мені бажає чудово провести час і просить після побачення їй відразу про все розповісти. І ось я вирушаю на зустріч у невідомість. Хто там буде, який він? Складно сказати, крім того, що хлопцю подобається слухати схожу музику, знає іноземні мови і захоплюється спортом.

Біля фонтану мало народу і в основному всі парочки та сім'ї з дітьми. Ось і добре. Так простіше буде хлопця відшукати. Він сам запропонував приїхати без допомоги зв'язку, і там, на місці, один одного відчути.

Стою, виглядаю перехожих і намагаюся їх відчувати.

Та це ж він! З іншого боку до фонтану підходить хлопець, наче високий, як себе описував мій загадковий містер. Одягнений він у розтягнуту футболку і спортивні штани, але нічого що по-простому, я теж не в кареті приїхала. Тримає той хлопець в одній руці троянду - швидше за все для мене. Так, всі ознаки того, що прийшов на побачення.

Повільно починаю до нього наближатися. Поки йду, очей з нього не зводжу, помічаю, що він їсть чіпси з пачки. Витирає рот спочатку долонею, потім їй же по футболці тре. Далі взагалі зробив негарний вчинок. Викинув пачку з-під чіпсів прямо у міський фонтан.

Фу-у... мабуть, мені дістався некультурний віртуальний співрозмовник. Навіть уявила, як він зі мною переписується та при цьому колупається в носі. Неприємне видовище. Зате писати вміє без помилок.

- Варю, Варю! - позаду лунає чоловічий голос, називаючи моє ім'я.

Забуваю відразу про хлопця, схильного жбурляти сміття у фонтан, і повертаюся…

Мої босоніжки на високій підошві захиталися, і я трохи взагалі з них не впала. Ледве зловила себе, вирівнюючись і закриваючи рот, що відкрився від подиву.

А є ж від чого впасти!

Відчиняються дверцята блискучого білого позашляховика (в моїх очах, як цілий лімузин), і звідти виходить він, наче справжній принц. Змахує головою, як у фільмах втілюючи ефект злегка розвиваючого від вітру волосся. У нього не сильно коротка стрижка, але й не звисає волосся, а так все стильно, гарно, як я б ніколи в житті собі не змогла укласти. Він набагато вище за мене, сіроокий, вродливий, це я ще собі теж зазначила, а посмішка яка, ну все... я пропала.

- Я ж не помилився? Ти Варя? Моя віртуальна дівчина?

Ох, дихання перехопило від хвилювання.

- Т-так, це я, - чогось хриплю, замість мови звичайної.

- Приїхав раніше і чекав на тебе. Пробач, що не відразу дав про себе знати.

О боже, він ще й вибачатися вміє.

Ідеальний віртуальний хлопець!

- Нічого страшного, я не довго чекала. На фонтан милувалася, погодка приємна.

- Якщо вже ми нарешті зустрілися, пропоную відкрити наші справжні імена. Мене звуть Мирослав, - замовкає в очікуванні, дивлячись на мене виразними сірими очима.

А я так заслухалася на його приємний оксамитовий голос, що і забула, про що саме говоримо.

- Кхм-кхм... - відкашлюється Мирослав.

Ой-й, оце я зависла. Не можна показувати, що ось-ось і розтану. Вирішила ж, триматися буду гордо. Але як же складно, коли поруч усміхнений принц.

- Я і не приховувала своє ім'я, ти правильно мене назвав, - теж йому у відповідь посміхаюся.

- Тобі дуже личить це ім'я. Почекай, - хлопець лізе в машину і дістає звідти розкішний букет. - Квіти для тебе. Але які б не вибрав, вони все одно тебе не зможуть затьмарити. Ти чарівна дівчина, Варю.

- Дя-якую, - ховаю у квітах рум'яне обличчя, щоки палають, а в грудях розпирає від щастя. - Ти теж так виглядаєш, так…

- Як той, на кого ти чекала, або уявляла мене по-іншому?

Хм-м... складне питання.

Я його взагалі переплутала і збиралася підходити до любителя чіпсів. Стільки всього надумала, фантазуючи, яким виявиться загадковий містер. Він перевершив навіть найсміливіші мої очікування. Занадто гарний для мене, навіть це ще подумалося.

- Приблизно таким тебе і уявляла, - лукавлю, ну а що поробиш. - Зате в реальності ти ще чарівніше посміхаєшся.

Мирослав пропонує прогулятися. Залишає машину і веде мене повз фонтану, будинків та величних статуй з мармуру. Під час прогулянки він поводиться бездоганно, ввічливий, вміло заводить будь-яку розмову. Дівчата згортають шиї, озираючись на мого привабливого хлопця. І я досі під приголомшений враженням.

Ну як? Як він зміг мене знайти в мережі? Як такому хлопцеві сподобалася саме я, проста дівчина без жодних амбіцій?