Вона чекала… тихо у вікна.
І малювала дивні знаки на склі,
Змивала сльози, наче та весна,
Що запізнилась на чужій землі.
Вона чекала… вірила, жила,
Тримала світло у холоднім домі,
І найтепліші, лагідні слова
Вона шептала небу крізь долоні.
Там за вікном мінялися часи,
Летіли дні, стиралися кордони,
Вона ж молилась тихо, без краси,
Кладучи серце Богу на долоні.
Вона чекала… І прийшла весна,
І проросла надія крізь каміння.
Відкрились двері — і ось уже вона
В його обіймах плаче від спасіння.
Київ 16.07.2026
Відредаговано: 04.08.2026