ЧАСТИНА 3. НЕЗРОЗУМІЛЕ ЗНАЙОМСТВО

В хірургічне відділення, де працювала Вона, привезли трьох важкопоранених: двох чоловіків та жінку.

Ксенія була хірургічною медсестрою, яка дуже відповідально ставилась до своєї роботи. Проте, не всім працівникам такі до вподоби. Коли ти виділяєшся серед загальної маси, ти автоматично не подобаєшся.

- Де ти вештаєшся весь час? - злобно запитала старша медсестра в Ксенії.

- Ставила крапельниці, Олеся Іванівна, - відповіла Вона. А про себе подумала: "Ну як же достала, весь час псуєш настрій"

- В 9 палату привезли новенького після операції, слідкуй, а то отримаємо обидві від Геннадія Петровича.

- Добре, вже йду, - покірно відповіла Вона.

Геннадій Петрович був завідувачем хірургічним відділенням та дуже симпатизував Ксенії. Намагався проявляти знаки уваги, які Вона не помічала. Як не помічала...робила вигляд, що не помічала.

Ксенія вважала, що службові романи лише додають клопоту і найважливіший аргумент - заввідділенням просто їй не подобався, як чоловік.

Вона зайшла в палату, де лежало троє чоловіків. Один з них був новенький, який дивився в стелю.

- Добрий ранок, - весело вигукнула Ксенія,- як справи Степановичу, Олексію? - Одночасно вона підходила до чоловіків та протягувала термометр.

- Ой, донечко, які тут справи...дожив до ранку і вже добре, - засміявся поважний професор Олег Степанович.

- А мене сьогодні виписують, - поділився радісною новиною молодий чоловік Олексій.

- Дуже рада, але процедури всі за розкладом, - додала Вона.

- А як ви себе почуваєте? - звернулась Ксенія до новенького.

У відповідь тиша...

- Зараз подивимось призначення, а пізніше зроблю перев'язку, - щоб якось зняти напругу з навислої тиші в палаті, пробурмотіла Ксенія.

- Не треба мене чіпати! - голосно прокричав новенький.

- Все добре, добре...не буду чіпати, - тихо відповіла Вона. І поспішила вийти з палати.

- Як військовий? - запитала Іванівна, - дивись, якщо хоч одна скарга, і ти будеш шукати нове місце роботи.

- Все добре, - якось знеяковіло відповіла Вона. Бо чи можна назвати це "добре"?! А стара ніби так і чекає помилки, щоб зачепитися....

День пройшов сумбурно... Ксенія почала збиратись додому, аж раптом почула крики. Вона вийшла в коридор і пішла на голос. Підходячи ближче, вона зрозуміла, що гукали з 9-ї палати.

- Що трапилось? - налякано запитала Вона.

- Ось подивись, мабуть марить, - занепокоєно сказав Степанович.

На ліжку поруч новенький голосно викрикував незрозумілі слова, був спітнілий та постійно марив.

- Не хвилюйтесь, я залишусь.

І Ксенія залишилась поруч.

Майже цілу ніч вона провела коло новенького. Весь час витирала холодним полотенцем спітніле обличчя та контролювала показники.

Ранок.

- Нащо ти тут? - почула Вона слова коло вух.

Ксенія відкрила очі і спочатку не зрозуміла, де вона.

- Вам вже краще? - хвилюючись запитала Ксенія.

- Не видно? Ще не здох, - грубо відповів чоловік, - І взагалі, йшла би ти звідси, ніякої користі від тебе!

Вона мовчки встала та вийшла з палати.

- Ти при собі взагалі? - буркнув професор, - ця дівчина сиділа коло тебе цілу ніч. Я розумію, що погано, але навіщо ти так, друже?!

- А я і не просив! - відповів новенький, ховаючись під одіяло...

Вона їхала додому, як в тумані... Життя здавалось знов безглуздим. Навіть допомогу відштовхують. Кому вона взагалі потрібна?

Відкриваючи двері, Федір кинувся на Ксенію та почав швидко та радісно облизувати.

"Тільки ти мені і радий, мій красень"...