ЧАСТИНА 2. РАНОК

- Не буди мене... - примружившись, Вона відкрила очі...

На її заплакане обличчя падали промінчики сонця і ніби шепотіли про те, що час прокидатись і жити свій новий день...

- Федір, привіт! Ти мій хороший, завжди поруч,- звернулась Вона до свого друга.

Вона встала з ліжка, швиденько пробіглась до ванної кімнати та поглянула в дзеркало...

- Жахіття, невже це я?! І як в такому вигляді йти на роботу?

Федір прикрив оченята лапами, ніби відчуваючи смуток своєї тимчасової хазяйки. Сестра поїхала на відпочинок, залишивши на тиждень свого улюбленця.

- Таааак, і що тепер одягти?...хоча, мабуть, запухщі очі ніяким одягом не прикриєш, - посміялась Вона над собою.

Жінка довго не сумнівалась, тому швиденько надягла светрик та джинси. Нафарбувала вії заплаканих очей, трішки блиску для губ...і вперед на роботу.

Вона мала дуже гарненьку фігуру, "нічого зайвого", як кажуть в народі.

Будь-який одяг виглядав на ній чудово, от лише сумні очі нічого не могло приховати.

Жінка поспішала на транспорт, адже трішки проспала. А керівництво було просто безжальним. Вона підходила до зупинки, аж раптом побачила, що тролейбус проїхав повз неї...

- Ех...якщо не щастить, то по повній, - пробурмотіла Вона з розпачем.

Довелось чекати ще зайвих 10 хвилин, а це означало, що влетить від старшої медсестри.

Ледь втиснулась Вона в наступний тролейбус, де в повітрі кружляли сотні життєвих історій і таких же сумних очей, як у неї.

- Встала тут і заважає.... - галасливий жіночий голос вмить повернув ЇЇ до реальності.

Вона вирішила краще не відповідати, адже настрою і так не було. Нарешті на наступній зупинці виходити.

- Привіт,Ксюнь! - неочікуваний голос поруч змусив ЇЇ підскочити...

- Привіт, Маринка. Злякала ти мене!

- Слухай, а ти чого запізнюєшся? Іванівна вся як не при собі сьогодні...Сказали, що до нас везуть важких поранених, потрібно бути готовими. Ти ж знаєш, яка вона...тепер точно продиху від неї не буде.

- Да так, проспала. А скільки поранених очікується? - перед очима Вона тримала вже жахливу картинку.

- А хто ж зна...побачимо.

Вона навіть не могла очікувати, що цей день повністю переверне її життя і воно вже ніколи не буде таким, як раніше...