Вона

Олександр Сивак

ВОНА

2019

ВІД АВТОРА

Добрий день.

Декілька днів тому мене запросили на зустріч з письменниками. Ця зустріч перевернула все моє життя з ніг на голову та надихнула на написання цього твору. Під час зустрічі з цими прекрасними людьми ми дуже багато говорили про різні речі, сенс життя. Тоді я зрозумів: у своєму житті потрібно робити те, що ти любиш понад усе. Та я ніколи навіть і не думав про те, що колись зможу написати власний твір, який буде мати назву «ВОНА».

Частина перша

Усе  відбувалося в одному з міст України під назвою Конотоп, ця місцина знаходиться на півночі України та є Сумською областю.

Кожного ранку Андрій прокидався на роботу, він не був якимось там директором, а всього лише будівельником, який дуже любив своє життя. У нього, як і у багатьох українців, була дружина та дві маленькі донечки, які дуже любили татка. Через надто напружений графік батько не завжди міг приділяти увагу своїм дітям та дружині,  тому що самі розумієте, яка важка праця буває у будівельника.

Андрій дуже любив свою роботу і йому здавалося, що він робить великий внесок у розвиток своєї держави та бере участь у чомусь грандіозному. Він з самого дитинства працював з батьком та дивився, як той сумлінно виконує свою роботу. Кожного вечора батько розповідав дружині, як вони з сином сьогодні попрацювали на будівництві.

Андрій змалечку дуже важко працював, хоча цим він ніколи не переймався, адже був молодим та гарячим і навіть не думав, що важка праця колись може вплинути на його здоров’я.

Одного разу він вирішив піти навчатися до університету і стати більш свідомим та обізнаним у сфері будівництва,  зокрема в галузі архітектури та   проєктування будинків. Все літо він ретельно готувався, читав потрібну літературу і коли прийшов час складати іспити, Андрій був упевнений, що зможе без проблем стати студентом. Але вийшло так не, як він очікував. Зрештою, Андрій не впав духом,  наполегливо вивчав екзаменаційні питання  та зміг через рік скласти іспити. Так і потрапив наш хлопець до чудового інституту у сонячному  місті під назвою Одеса. Це місто дуже сподобалось Андрію, воно виблискувало яскравими фарбами. Нічого такого в житті Андрія особливого і не відбувалося, все було досить прогнозовано та передбачувано, тому що Андрій був достатньо обережним у діях та вчинках. Його лякало лише все те, що він не міг осягнути своїм розумом, тому ніде особливо не ходив, а займався навчанням та улюбленою справою. Андрій умів дуже гарно малювати і це було хобі всього його життя.

У неділю він, як і завжди, поїхав до центру Одеси на Соборну площу і сів біля кафедрального собору для того, щоб помалювати олівцем. Ніхто і ніколи не бачив його робіт, він нікому їх не показував, бо думав, що вони не сподобаються нікому. Але згодом зрозумів, що це місто дає дуже сильні відчуття, впевненість у собі, воно справді надихає. Потроху Андрій ставав дорослішим та впевненішим  у собі та, зрештою, сильно змінився. Він дуже полюбив спорт і відвідував  спортзал, його тіло поступово ставало мужнішим та сильнішим. За п’ять років він закінчив інститут та повернувся у своє рідне місто, де й почав шукати роботу.

Протягом досить тривалого  часу Андрій так і не зміг знайти роботу, тому що в такому невеличкому місті як Конотоп дуже нелегко знайти хороше місце та й ще за фахом. Поступово Андрій розчаровувався та впав у депресію, що затяглась десь на пів року. У  нього зовсім  нічого не  виходило, але в якийсь момент він зібрався з силами і поїхав шукати щастя до столиці.

Омріяне місто зустріло його не такими щирими обіймами, як він сподівався, але він вирішив нізащо не відступати від свої мети. Андрій не міг повірити, що спеціаліст, який має вищу освіту та ще таку затребувану, як в нього, не може знайти собі роботу. Але успіх не завжди залежить від здібностей та працьовитості, не всім щастить опинитися в тому місті та  саме в той потрібний час.

Коли вже всі сподівання та надії зникли, Андрій випадково познайомився з однією людиною, яка змогла йому трішки допомогти. Не так, звісно, як він того хотів, але нарешті  була робота. Андрій вже дуже втомився її шукати та брався вже за усе, що йому пропонували, але взяли його на випробувальний термін та за умови, що результат роботи сподобається виконробу.

Наступного дня Андрій, як і домовлялись, прийшов на роботу о сьомій годині ранку. Його дуже швидко познайомили з колективом, якій налічував три чоловіка: Іван, Сашко та Сергій. Ці хлопці займались вже довгий час будівельними роботами у столиці, а якщо точніше, то це була робота з гіпсокартоном. Для Андрія це було пекло, він не міг повірити в те,  що людина з вищою освітою має працювати тут. Але що робити, як немає нічого іншого.