Епілог

Наступний тиждень після повернення Алекс до дому був складний для Кейт. Багато паперової роботи, всілякі документи, юридичні формальності, щоденні візити до поліцейського відділку. Крісс запросив Кейт погуляти – і це стало для неї можливістю перепочити. Місс Роджерс взяла з собою небогу. На дитячому майданчику нікого з дітей не було, тому що була післяобідня пора.

- Привіт!

- Привіт, Кріссе! Як ти? Хіба ти не маєш бути ще в лікарні?

- Я втік звідти. Це просто неможливо. Краще ти мені розповіси, як ви? Що з дівчинкою після пережитого стресу?

- Нормально, більш-менш, як бачиш. Грається, бігає, веселиться. Дитячий психолог сказала, що діти в цьому віці швидше адаптуються до пережитих подій.

- Це добре. Ти як?

- Не знаю. В голові хаос. Стільки всього сталось. Мені самій, напевно, потрібен психолог.

- Я не знаю. В мене, звісно, не така ж ситуація, як в тебе, і не стільки всього сталось, але те, що в моїй голові, краще нікому не знати.

- Що збираєшся робити далі?

- Я хочу все ж таки довчитись. Буду Мелінді допомагати з дитиною. Нет поїхав, тому…

- Нет поїхав?

- Так. Ти не знала?

- Ні. Звідки ж мені про це знати…

- Так, він поїхав. Тому, судячи з усього, функцію батька виконувати мені.

- Я впевнена, ти впораєшся.

- Приїдете до нас якось? Я думаю, брат і сестра мають хоча б раз побачитись. А там вже самі нехай вирішують, чи спілкуватись, чи ні.

- Точно. Так, якось приїдемо. Мелінда не буде проти?

- Звісно, що ні. Вона дуже змінилась. Напевно, на неї так вплинула ця вся історія з Нетом та його сім’єю. Ще й ця Енжела…

- Скажене стерво.

- Тоді домовились? Приїжджайте!

- Дякую!