Розділ 32 Хвилювання (2)

- Що Ви маєте на увазі, коли говорите, що ви з містером Вілсоном жили «як сусіди»?

- Містере Хьюз, я не збиралась насправді виходити заміж за Нета. Звісно, я шукала моменту, аби розірвати ці заручини. Але мені потрібно було достатньо часу, щоб дізнатись все про Нета та його оточення.

- Я перепрошую, але як же весь романтичний бік стосунків людей, що збираються одружитись?

- Я ж кажу, як сусіди жили. Ми зустрічались: гуляли в парку, ходили в ресторан або в кіно, я завжди поверталась у свою квартиру. Потім, коли Нет запропонував одружитись, я, звісно, до нього переїхала, але жили ми в різних кімнатах. Я весь час наголошувала на тому, що я старомодна, мене не так виховували. Отож всі близькі стосунки, відповідно до моїх слів, в нас мали статись після весілля.

- Це було причиною того, що містер Вілсон Вас бив?

- Знаєте, коли мене запитують, що саме було причиною того, що Нет дозволяв собі бити мене, в мене немає адекватної відповіді. Як на мене, для такого вчинку немає ані причини, ані виправдання. Коли жертві насилля задають питання типу: «Як Ви думаєте, чому він або вона вчинили це (насилля) по відношенню до Вас?», я цього не розумію. По-перше, невже хтось дійсно може знати та розуміти думки іншої людини. По-друге, це питання звучить, як натяк на те, що жертва насилля сама спровокувала нападника. Ви теж так вважаєте, містере Хьюз?

- Ні. Звісно, ні.

- Тому я не знаю, чому саме Нет мене бив. Він злився – і бив. Дозволяв випити собі зайвого – і бив. Я вважаю, що це питання риторичне.

- Я зрозумів. Ще раз перепрошую.

Вони мовчки сиділи після цього у відділку, чекаючи час для наступної зустрічі з Кріссом. Ефімерне непорозуміння зависло між місс Роджерс та інспектром Хьюзом.

- Ви не хочете, щоб містер Гроссум був винен?

- Ні. Я не хочу в це вірити.

- Але якщо він насправді винен, що Ви будете робити?

- Не знаю. Містере Хьюз, чи відомі вже результати ДНК-тесту?

- Ні. Я думаю, ще година – півтори – і ми все дізнаємось. Які Ваші здогадки: хто батько?

- Я не знаю. Але якщо це Нет, я його вб’ю.

- Тільки не говоріть про таке своє рішення інспектору Томасу.

- А Вам можна говорити?

- Я Вас розумію і сприймаю це, як прояв емоційного виснаження.

- Дякую. Мені самій було б важко. Я не помилилась, коли звернулась до Вас.

- І викрали мене.

- Ви не опирались.

До них вийшов інспектор Томас.

- Кейт, Ви готові? Вже час.

- Так. Ніби.

- Ходім-те, Вам мають повісити апаратуру.

Через півгодини Кейт Роджерс, ака Енні Міллер, стояла біля входу в парк Уеллінборо. Крісса ніде не було видно.

- Кейт, як Ви?

В усі неприємно почувся голос інспектора Томаса.

- Можете кивнути головою.

Місс Роджерс кивнула.

- Ви бачите містера Гроссума?

Кейт похитала головою, ніби говорячи таким чином, що «ні».

Раптом в усі дівчина почула дзвін.

- Боже!

Вона почала рухатись хаотично, намагаючись вийняти підкажчик з вуха. В той самий час всі, хто спостерігали, не могли до неї докричатись. Інспектор Томас намагався сказати Кейт важливу інформацію стосовно того, хто прийшов до Кейт на зустріч.

- Привіт, Енні!

- Ти?