Розділ 20 Гойдалка

Що люди бачать, коли втрачають свідомість? Темряву, нічого чи якісь свої спогади? Кейт Ен Роджерс бачила гойдалку. Коли сім’я Роджерс ще жила в передмісті Единбургу, на задньому подвір’ї їхнього дому стояла гойдалка. Вона була велика, зроблена з дерева, з цікавим різьбленням. На цій гойдалці вміщувалися одразу три сестри. Вони любили її. Ця гойдалка стала символом дружби трьох таких різних сестер. Катаючись на ній, вони були щасливими. Ніхто з них не міг подумати, що це щастя завершиться… Біля гойдалки так само росла зелена трава. Погода була сонячна – жодної хмаринки на небі. Кейт побачила Роуз та Софі. Вони сміялись та розхитували цю гойдалку, аби вона їх піднімала все вище і вище, аж до самого неба. Дівчата були дорослими – такими, якими Кейт їх бачила востаннє.

- Дівчата…

- О, наша Кейт!

- Що ви тут робите? Ви ж…

- Померли? Так, ми вже мертві. Не плач, Енні!

- Я хочу, як раніше! Давайте, покатаємось разом!

- Ні, Кейті, тобі не можна з нами.

- Чому?

- Тобі ще рано… Не плач, Енні…

- Роуз, твоя дочка…

- Алекс… Красива. Хоч і моя, а тебе нагадує, Кейті.

- Вона зникла… Що мені робити?

- Те, що й завжди, – збережи її.

- Я вас не вберегла…

- Не плач, Кейт.

- Хто батько, Роуз?

- Шукай троянду, Енні…

- Я хочу до вас, на гойдалку…!

- Тобі не можна, Кейт. Не час. Повертайся!

Все зникло. Зник сміх. Зникли її улюблені дівчатка. Зникли і уві сні, і наяву…

- Кейт! Кейт! Відкрийте очі! Якого біса…

Кейт відчула, що хтось бив її по щокам. Вона заледве могла підняти повіки. Світло здавалось аж занадто яскравим. Очі різало. Вуста пересохли. Вона щось хотіла сказати, але замість цього вирвався хрип.

- Кейт, Ви мене чуєте? Боже, тільки не помирайте…

- Я… чую…

- Дякувати Богу… Кейт, подивіться на мене.

- Я намагаюсь… зараз.

Перш ніж відкрити очі, Кейт змінила положення тіла. Тепер вона сиділа. Повільно відкривши очі і оглянувши все навколо себе, місс Роджерс зрозуміла, що вона знаходиться на задньому сидінні власного автомобіля. Поруч сидів містер Хьюз. Двері в салон були відчинені, тому Кейт помітила крізь них, що вони досі біля будинку її батьків.

- Що сталось?

- Ви втратили свідомість, знепритомніли.

- Довго це тривало?

- Півхвилини, здається.

- В нас є вода?

- Так. Ось, тримайте.

Інспектор дістав пляшку води з сумки Кейт – і вона прийняла її з вдячністю.

- Ми маємо зараз їхати у відділок. Там мої батьки і…

- Кейт, я Вас за кермо не пущу. Я нас відвезу, якщо Ви не заперечуєте, звісно.

- Ні, звісно.

- Добре. Відпочиньте поки що.

І вони поїхали до відділку.