Розділ 19 Паніка

Подорож до Уеллінборо затягнулась. З усіма зупинками містер Хьюз та Кейт їхали на годину більше. Після того, як вони знайшли записку від Кріса в шоломі, Кейт їхала по можливості дуже швидко: дорога після дощу ще була слизька і правила дорожнього руху ніхто не відміняв.

- Містере Хьюз, в мене в сумочці є телефон. Дістаньте,  будь ласка, його.

- Ви за кермом – навряд чи Ви зможете розмовляти по телефону.

- Я хотіла Вас попросити, аби Ви натиснули виклик і ввімкнули гучний зв’язок.

- Який контакт обрати?

- «Мати».

- Добре.

Інспектор тричі натискав на контакт «Мати» – і тричі ніхто не брав слухавку.

- Пане інспекторе, як Ви думаєте, чому моя мати не відповідає?

- Можливо не почула. Десь поклала – і пішла займатись своїми справами.

- Зараз мої батьки слідкують за Алекс – вона в них гостює, поки мене немає в місті.

- Напевно, Ваша мати відволіклась на онуку.

- В моєї матері є спеціальна сумочка, в яку вона завжди кладе свій телефон і носить усюди з собою.

- Вона могла забути…

- Моя мати ніколи нічого не забуває!

- Отже, щось сталось.

- Отже, щось сталось… Але ЩО?

- Я не знаю, Кейт, не знаю. Але зараз ми вже в’їжджаємо в місто. Чи скоро ми прибудемо на місце?

- Двадцять хвилин.

- Зосередьтесь ці двадцять хвилин на дорозі.

Після того, як авто в’їхало в Уеллінборо, Кейт знизила швидкість. В середині неї зростав страх. Він охоплював її кінцівки, випалював грудну клітину та блокував розум. Це були перші ознаки панічної атаки. Паніка була невчасною. Кейт знала, що вона має зараз бути зібраною, а не дезорієнтованою.

Біля будинку батьків місс Роджерс знайшла місце, де залишити машину. Вона побігла до будинку, але там було замкнено, тихо і ніхто не відповідав на її стук в двері.

- Там нікого немає. Містере Хьюз, що мені робити? Мати досі не відповідає на мої дзвінки.

- Спробуйте зателефонувати батьку.

- В нього немає власного телефону – він занадто консервативний для цього.

- Я зараз зв’яжусь з місцевим відділком поліції – можливо щось дізнаюсь.

- Дякую.  

- Добрий день. Це інспектор Хьюз з Лондону. Вчора я Вам вже телефонував. Так. Я розшукую сім’ю Роджерс. Так, я приїхав, а нікого немає вдома. Зараз, хвилиночку. Так, Емілі та Джим Роджерс. Де? Ще раз, будь ласка? Так, я зараз буду.

- Що вони сказали?

- Ваші батьки у відділку.

- Чому?

- Алекс зникла.