Розділ 5 Весілля та інші таємниці (4)

В суботу ввечері повернувся Нет. У неділю Кріс знову привів Ніка до нього. Ен їх не зустріла, як зазвичай. У вітальні її теж не було. Нет обійняв Ніка. Кріс довго сумнівався, але все ж таки спитав:

- Де твоя наречена, Нете?

- Вона поїхала до батьків на пару днів.

- Але ж завтра репетиція весільної вечері?

- Так, завтра вона якраз повернеться.

Запрошені гості почали збиратись на репетицію весільної вечері. Кріс прийшов раніше. Мелінда мала прийти з Ніком трохи пізніше. Енні ніде не було видно. Нета оточили незнайомі для Кріса люди. Насправді, він це використав на свою користь. Кріс піднявся на другий поверх. Він побачив відкриті двері і зайшов туди.

- Привіт!

Ен сиділа за столиком і робила макіяж. Вона повернулась на звук. В неї була розбита губа, несвіжий синець вже під іншим оком.

- Привіт.

- Боже, що з тобою сталось?! Я зараз вб’ю Нета!

Енні підстрибнула зі стільця та підбігла до Кріса.

- Стій! Ти не розумієш!

- Що я не розумію?! Що ВІН тебе б’є?! Ти себе бачила в дзеркалі?!

- Нет втомився після відрядження, і я йому розсказала про те, як ми з тобою ходили в клуб. Він не винен…

- Скажи, будь ласка, для чого ти виходиш за нього заміж?

- Я… люблю його…

- Яка ж ти дурепа, Енні!

І Кріс вийшов з кімнати. Він пішов не тільки з кімнати Ен, але й з будинку, з вечірки. Подалі від людей, яких він не міг зрозуміти. Він сів на мотоцикл – і нічний Лондон спробував приховати все почуте і побачене Крісом сьогодні.

В середу мало відбутись весілля Нета та Ен. Кріс весь час думав, що свято скасують. Але цього не сталось. Церемонія, так само як і подальше святкування, мала стати однією з найкрасивіших подій одного з Лондонських готелів.

Третій та четвертий поверхи готеля були заброньовані. На третьому поверсі знаходився номер нареченої, а на четвертому – нареченого.

Організацією весілля займались професійні дизайнери, тому стиль вінтаж був впізнаваний в кожній деталі; камеї, камелії, білі троянди, багато мережевого оздоблення. Все було у ніжних, світлих тонах.

Енні сиділа у своєму номері. Вона сиділа в повній тиші. Ен дивилась в дзеркало та думала, що вже ввечері буде заміжньою. Їй потрібно буде посміхатись всім новим знайомим Нета, співробітникам з його роботи, яких вона не знає і, в принципі, не хоче знати.

Енні вирішила нафарбувати вуста – занадто блідими вони були. Вона доторкнулась до шраму, який залишився, як наслідок розбитої губи.

В кімнату хтось постукав.

- Заходьте.

В номер увійшов Кріс.

- Привіт.

Тим часом Ен вже встигла підійти до великого дзеркала та почала поправляти сукню. Сукня нареченої нагадувала вбрання казкової феї: тонкий білий шифон; стиль ампір; довгі рукава, прикрашені фатиновими вставками; мережеві напівкола по верху спідниці нагадували крильця феї.

- Привіт. Я вже думала, що до дуреп на весілля ти не приходиш. Але, ось, – прийшов.

- Так, прийшов. Ще й подарунок приніс.

- Подарунок?

Кріса тримав в руках рожевий шолом.

- Він за кольором, як твої туфлі. Коли ми вперше зустрілись, ти була в них.

- Ти навіть не вибачився за те, що назвав мене дурепою. І нащо мені шолом?!

- Ну, я перепрошую, звісно. Я не хотів тебе образити. Просто… Я не знав, як і що можна зробити в ситуації такій, як у вас з Нетом. А шолом – це нагадуваня про те, яка ти можеш бути сміливою та радісною.

- Дякую… Поклади на софу, будь ласка.

Кріс й сам присів на софу.

- Як себе почуваєш?

- Нервую. Трохи.

- В тебе такий день сьогодні…

- Як я виглядаю? Тільки кажи лише правду…

- І нічого, окрім правди.

Кріс розсміявся, а Ен стала ще більш похмурою.

- Якщо серйозно, то ти чарівно виглядаєш. Не передумала?

- Це питання я не буду з тобою обговорювати.

- Добре. Як знаєш. Не сумуй.

- Дякую.

Кріс вийшов з номеру Ен та вирішив прогулятись до церемонії.

Насправді, Ен мала певні сумніви стосовно свого рішення. Їй хотілось його з кимось обговорити, але не з Крісом. Він мав на неї вплив. І це Ен чітко усвідомлювала. Вона піднялась на четвертий поверх, тому що вирішила поговорити з тим, кого її вибір стосувався на пряму. Енні сподівалась, що в своєму номері, а не пішов до гостей. Вона постукала в двері – і через декілька миттєвостей їх відкрили.

- Вітаю, Ен. Мило виглядаєш.

- Привіт, Енжело.

Двері відчинила Енжела. Її сукню важко було назвати діловою чи святково-діловою. Вона була вульгарною, як і сама Енжела.