Розділ 4 Старі таємниці (2)

Кріс засміявся, чим зміг відволікти Нета від Мелінди. Він не міг від неї відірватись.

- Ну що, куди підемо?

Нет все ж таки розкрив рота та хоча б щось вимовив. Ен мовчки глянула на нього, ніби вперше в житті бачила.

- Давайте підемо в якесь кафе. Я вже давно ніщо не відвідувала.

Мелінда пішла трохи вперед. За нею йшов Нет. Кріс підштовхнув Ен за лікоть:

- Не засинай.

- Дякую.

Вони йшли так мовчки хвилин двадцять. Мелінда зайшла в перше кафе по дорозі. В неї вже не було сил йти далі. Ноги не йшли. Те, що в неї була горда постава, нічого не мало спільного з тим, що вона відчувала всередині.

- Прийшли.

Хлопці пропустили дівчат поперед себе. Кріс зупинився перед Нетом, унеможливлюючи прохід в кафе.

- Слухай, що ти робиш?

- А ти що?

- Ти ж не зводиш погляду з Мелінди! В тебе є Ен!

- Це була твоя ідея, привести Мелінду.

- Я зробив це, аби вона змінила звичний розклад. В неї робота, дитина! А тепер ти ще повернувся…

Кріс опустив руки – здавалось, що сили покидають його. Безсилля було причиною сьогоднішньої безсонної ночі. Він весь час думав, як відбудеться зустріч Нета та Мелінди.

- А я тут до чого?

- Ти? Ти хоча б раз згадував про Мелінду з того дня, як поїхав? Ти хоча б думав, що з нею відбувалось?

Кріс розвернувся та зайшов в кафе. Там було шумно та людно. Дівчата вже знайшли вільний столик та зайняли його. Він знаходився біля самого входу, який лише наполовину освітлений світлом з вікна.

- Добрий день. Ваше меню. Випити чогось бажаєте?

Офіціантка роздала два меню та вглядалась в Енні.

- Енні, це ж ти? Як я давно тебе не бачила!

- Привіт, Софі. Як Брендон?

- О, цей недоумок? Повернувся до себе. Він ще забрав мої ложки з собою. Це таке нахабство!

Софі стояла та намотувала пасмо на палець. Вона зробила незадоволений вираз обличчя – напевно згадала свого колишнього.

- Обрали, що будете замовляти?

- Гарячий бутерброд та колу. – Кріс зробив своє замовлення та передав меню Мелінді.

- Вибачте, мені потрібно вийти з-за столу.

Мелінда встала та пішла у напрямку туалету.

- Я буду сік і ... напевно все. Дякую.

- Енні, ти зазвичай більше їла.

- Зараз я не хочу їсти. Вибач, Софі, за такого клієнта.

- Нічого, Енні. Нічого. Містере, Ви щось обрали?

- Так. У вас є бар?

- Звісно. Очікуйте на замовлення одразу, як буде готове.

Офіціантка розвернулась та пішла. Вона вже жалкувала, що підійшла до цьоо столика. Чайові, навіть щедрі, не варті цього.

- Я скоро повернусь.

Нет встав з-за столу та пішов у бік бару.

- Чому не хочеш їсти?

Кріс з цікавістю розглядав рекламу на столі. Він досі був в окулярах.

- А чого ти досі в сонцезахисних окулярах?

Кріс підняв голову та подивився на Ен. Вона дивилась в вікно. Дитяча наївність, яскравий одяг та завжди щира посмішка не могли приховати справжню Енні. І зараз Кріс побачив її холодний зосереджений погляд. Вона дивилась на вулицю. А там якраз збирався піти дощ.

- Я не спав майже всю ніч. Тепер твоя черга.

- Я не звикла бути в компанії зі своїм нареченим та його колишньою.

- Це Нет ще не знає, що Нік його син.

- Що?

Нет підійшов майже непомітно. У нього з рук випав келих темного пива.

- Що ти тільки-но сказав?

Підбігла молоденька офіціантка – вона почала прибирати друзки. Одразу ж прийшла Софі та принесла бутерброд для Кріса, сік та колу.

- Ваше замовлення…

Вона відкрила рот, здивувавшись.

- Так. Дякую.

Кріс піднявся та забрав замовлення в офіціантки. Передав сік Енні. Вона заледве могла рухатись, тому Кріс поставив сік перед нею на стіл.