Розділ 4 Старі таємниці (1)

Мелінда Гроссум була незаміжня, працювала в книжковій крамниці, а на вихідних – в музичній. Вона полюбляла слухати музику, тому для неї ця робота вихідного дня дійсно була відпочинком. Але сьогодні вона й справді мала взяти вихідний, бо мала провести цю суботу в компанії Нета та його нареченої. Кріс запропонував взяти з собою Ніка. Але Мелінда вирішила, що для дитини це буде дуже великим навантаженням. Тому Ніка вона залишила з сусідкою, а сама вже третю годину намагалась зробити зачіску. Її волосся ніяк не хотіло завиватись. Нарешті, в неї вдались легкі хвилі, а макіяж залишився типовим для неї: легкий рум’янець та смокі на очах. Мелінда вдягнула темні джинси, білу футболку та чорну жилетку.

Кріс вже чекав на вулиці . Сьогодні він був у тих самих джинсах, що й вчора, але тепер вже в синій футболці. Сонцезахисні окуляри прикривали його сонні очі.

- Ось і я!

Мелінда нарешті вийшла.

- Я думав, що тебе ще сто років буду чекати.

- Сподіваюся, це того варте. Вся ця наша прогулянка…

- Що тобі може не подобатись в суботі? Дивись, яке сонце.

- Ну, по-перше, я сьогодні не на роботі, а по-друге, ти пам'ятаєш, через що ми розлучилися з Нетом?

- Ти була вагітна – він поїхав.

- Але причиною розриву було зовсім не це, якщо ти не забув.

- Ти про те, що він багато пив? Вчора він був тверезим.

- Він пив – і бив мене. Ти що не бачив моїх синців та подряпин?

- Пам'ятаєш, мене тоді не було два місяці в Лондоні.

- Ну, звичайно.

- Звичайно.

- І він досі твій найкращий друг?

- Він мій єдиний друг. Нет аж занадто багато про мене знає.

- Знає навіть твою причину від'їзду з Лондону?

- Так.

- Те, що тебе тоді забрали до себе батьки в селище, відомо всім!

- Навіть тобі вони не сказали чому, чи не так?

Кріс пнув ногою камінь на тротуарі. Вже недалеко залишилось до Трафальгарсквер. Вже можна було побачити яскраві зображення реклами.

- Ні, не сказали. Тільки я все рівно не розумію, чому ти з ним спілкуєшся.

- Ми вже майже прийшли, я навіть вже бачу Нета.

- Добре-добре.

Нет стояв під руку з Енні. Все та ж усміхнена Ен, в бузковій блузці, блакитних джинсах, з великою коричневою сумкою. На її руці була велика кількість металевих браслетів, на які неможливо було дивитись без сонцезахисних окулярів, тому що вони відбивали сонячне проміння. Макіяж в неї був занадто яскравий, як для денної прогулянки: бронзові тіні на очах, чорні вії та червоні вуста. Нет був в простій джинсовій сорочці світлого кольору та в чорних окулярах.

До них уже підійшли Кріс та Мелінда. Особливого щастя та радості не було на обличчях Нета та Мелінди. Було видно, що Енні почуває себе не зручно.

- Привіт Кріс. А де Нік?

Ен намагалась хоча б якось зруйнувати незручну тишу. Але втрутилась Мелінда:

- З Ніком все добре. Він з сусідкою. А моє ім’я Мелінда. Приємно познайомитись.

- О, Меліндо, навзаєм. Тобто, дуже приємно. Я Ен.

Здавалось, вона вимовила це все на одному диханні. Вона видихнула весь гарний настрій, що мала. Ен не знала, куди себе діти. Стало зрозуміло, що Нет розповів їй про свої взаємовідносини з Меліндою.

- Боже, здається, що між нами усіма повітря вибухне.