Розділ 1 Перша зустріч

- Ой, ну що ти робиш?! Досить, я ж тільки-но прибрала в кімнаті. Досить смітити!

Дівчина років двадцяти трьох стояла з рушником в одній руці та деком в іншій. На деко знаходилась курка з картоплею та апельсинами. Щось впало в іншій кімнаті.

- О, Боже! Кріс! Ну, ти можеш хоча б раз в житті не руйнувати те, що створили інші люди!

Мелінда так звали цю дівчину, поставила на стіл деко та накрила його рушником. Вона пішла подивитись, що сталось у вітальні. Її брат був не найкращою її копією. Вони були двійнятами. Кріс вже другий тиждень не з’являвся на заняття в університеті. Але сьогодні він знайшов ще одну причину, аби не відвідувати заняття, – його найкращий друг Нет повернувся до Лондону. Через це ввечері буде вечірка. Мелінда приготувала вже свою фірмову страву, курку з картоплею та апельсинами. Мелінда побачила перекинутий стіл, розкидані по підлозі подушки, з яких вилетіло пір’я, яке досі літало в повітрі. Кріс, сміючись, валявся на дивані, поруч з ним на підлозі також, сміючись, не міг піднятися хлопчик років чотирьох.

- Ви що тут накоїли? Хто це буде прибирати? Як вам не соромно!

Мелінда опустила руки та сіла в рожеве крісло. Вона сьогодні цілий день куховарила на кухні, тому їй зовсім не хотілось ще раз прибирати квартиру. Хлопчик підійшов до неї та обійняв її.

- Пробач нас, матусе!

- Скажи «дякую» своєму хресному, який судячи з усього, не доросліший, аніж ти. Кріс, їжа готова, можеш вже йти.

- Дякую, Меллі!

Досі сміючись брат Мелінди піднявся та почав збирати подушки. Він був одягнений у світлу сорочку та теплі джинси. Він ще ніде не працював та проводив майже весь час у сестри, граючи зі своїм племінником. Кріс – дуже лінивий, але проводити час з дитиною він вважав за найкраще в своєму житті. Ось вже місяць Кріс чекав на зустріч зі своїм другом. Вони багато листувались останнім часом.

- Пробач мене, що ми насмітили.

- Ти маєш на нього поганий вплив. Він думає, що все дозволено. Але ж ти знаєш, що це не так. Твоя безтурботність передається й йому.

Вони вийшли з кімнати. Годинник показував четверту годину дня . Кріс вдягнув куртку, не дивлячись на літню спеку. На вулиці було людно. Всі кудись спішили. Кріс вийшов з будинку та пожалкував, що не поїхав до сестри на мотоциклі. З його пакету пахло курятиною, картоплею та апельсинами. Йому було не зручно їхати в метро з таким супровідним ароматом. Але що ж робити? Нет жив на іншій гілці метро, і що вже казати про ту відстань, якщо йти пішки. Проїхавши три станції метро Кріс вийшов на четвертій, щоб перейти на іншу гілку. В переході він випадково зіштовхнувся з дівчиною та вибив в неї з рук сумку. Окрім сумки в неї в руках був ще пакет з фруктами. Так що сумка – це було не саме страшне, що могло впасти. Вона присіла, щоб підняти речі, але одразу ж з’явився затор серед тих, хто хотів перейти на іншу гілку. Кріс нагнувся та підняв сумку і, навіть, встиг притримати яблука, випадали з пакету. Дівчина встала:

- Дякую.

- Ні, це Ви мене вибачте. Замріявся.

- Нічого страшного.

Вона була цікавою. Її зелений жилет з жовтими ґудзиками та сині джинси вибивались з сірої маси перехожих. Дівчина стрімголов побігла на своїх високих підборах; взуття, до речі, було темно-рожево-малинового кольору. Кріс задивився і забув, що вже запізнюється на вечірку Нета. Від метро потрібно було ще їхати на автобусі. Але, коли Кріс підійшов до зупинки, якраз від’їхав потрібний автобус. За п’ять хвилин під’їхав інший. Ще за десять хвилин Кріс прибув на місце. Він побачив старий будинок батьків Нета, який він знав набагато краще, аніж свій власний дім. Він зайшов – двері були відчинені. З кімнати було чутно голоси. Напевно багато вже прийшло. Кріс помітив Нета та махнув йому.

- Привіт.

- Привіт.

Вони обійнялись, як родичі, як брати, хоча вони не були кровними родичами.

- Ти встиг якраз вчасно. Спочатку сюрприз, а потім – їжа. – Нет взяв пакет. – Це Меллі готувала?

- Звісно, що не я.

- Звісно, що не ти. Як навчання?

- Моє навчання – це поки що мій племінник.

- В тебе будуть проблеми в університеті.

- Не думаю. Що за сюрприз?

- Зараз побачиш.

Нет пішов на кухню, забравши пакет з приготованою куркою. Кріс помітив, що нічого не змінилось в будинку з того часу, як він тут був минулого разу. Але ті люди, які були в кімнаті, були йому незнайомі. Раптово Нет зайшов з дівчиною в кімнату. Він взяв її за руку та звернувся до всіх:

- Прошу вашої уваги.

Всі затихли.

- Це Ен. Енні – моя наречена, та через місяць в нас буде весілля. От і весь сюрприз.

Тишу ніхто не міг порушити. Лише Кріс не міг повірити своїм очам. Він сьогодні вже бачив цю дівчину. Всі почали вітати наречених. Нет разом з Ен підійшли до Кріса:

- Енні, познайомся з моїм найкращим другом. Це Кріс, він студент.

- Ен.

- Кріс.

Вони потиснули один одному руки.