Розділ 9

Увесь день Стелла намагалася додзвонитися до Рейгана, але усі її спроби виявилися марними, адже на жоден з дзвінків він не відповів.

Ранок четверга видався вкрай сумним. За вікном знов лив сильний дощ, тож Стелла насилу змусила себе підвестися з ліжка. Але тільки вона зробила це, тут же кинулася до телефону, сподіваючись побачити на екрані повідомлення про пару-трійку пропущених дзвінків від Рейгана. Їх не було. Вчорашня розмова з Еріком не йшла з її голови. Вона знову і знову прокручувала в голові фразу "ти закохалася" й  своє таке впевнене "ні". Стелла обіцяла принести Марсу газету, в некролозі якої світитиметься бажане ім'я. Але вона навіть не потрудилася вчора знайти його. Стелла знала всі потрібні адреси, але не поїхала по жодному з них. Вона злякалася. Злякалася що знайде його, що їй доведеться виконати обіцянку. Стелла не хотіла цього. Вона не хотіла вбивати Рейгана. Чому? Тому, що він був першим і поки єдиним з ким вона відчувала себе настільки затишно. Він був тим, з ким вона відчула себе у безпеці. Тим, хто подарував їй незабутнє відчуття духовної єдності та тремтіння першого поцілунку. Стелла нізащо на світі не забуде терпкий присмак дорогого віскі, ніжні та владні дотики холодних пальців та це "мабуть".

Чомусь саме зараз вона згадала слова своєї бабусі: коли знайдеться твоя людина — тут затьохкає так сильно, немов удар блискавки, і по тілу розіллється приємне тремтіння. Неважливо скільки часу ви будете знайомі, ти трепетатимеш від одного тільки погляду. Ти відчуєш це. Відчуєш і зрозумієш.

— Господи... — Тихо прошепотіла Стелла, притиснувши до себе телефон, — Я... Не може бути.

Несподіваний дзвінок мобільного змусив її здригнутися. Вона сильніше притиснула телефон до грудей. Той продовжував вібрувати й верещати. Опам'ятавшись, Стелла відразу відповіла.

— Так?

Це був Рейган, живий і неушкоджений, хоч Стелла й не сумнівалася в цьому.

— Вибач, що не відповідав учора. Важлива зустріч затяглася і тривала аж до ночі. Щось трапилося?

— Привіт ... — Випустивши нервовий смішок, сказала Стелла.

— Привіт, — їй здалося він посміхнувся.

— Я хочу тебе побачити... Зараз же.

— Що ж, тоді тобі пощастило, бо сьогодні я вдома й вільний. По тебе заїхати?

— Ні, — відрізала вона, — я сама приїду.

— Адреса ...

— Не треба, я маю, — Стелла скинула виклик і кинулася одягатися.

Вона збиралася з думкою про те, що їй потрібно не дивлячись ні на що виконати свій обов'язок, свою обіцянку, свою роботу. Навіть якщо це правда і вона дійсно закохалася в нього, Стелла розуміла, що вони створені для інших людей. Він не був, не міг бути її половинкою, інакше доля не була б так жорстока до неї.

Її машина мчала трасою так швидко, що було б не дивно якби вона випадково не впоралася з керуванням і в'їхала в іншу машину, стовп чи будівлю. Але Стелла добре водила, тому до будинку Рейгана дісталася живою і з вітерцем.

Вискочивши з ліфта, Стелла кинулася до квартири Ейлса, але не встигла постукати у двері, як ті відкрилися. Перед нею стояв Рей, такий розслаблений та домашній.

— Що ж таке важливе сталося, що ти так швидко захотіла мене побачити?

— Я… Я хочу тебе так сильно, як ніколи ще нікого не хотіла, — впевнено видала Стелла і буквально накинувшись на Рейгана, ввалилася в його квартиру.

Її губи знову торкалися його холодних і тонких, а пальці знову грали з темним шовком його волосся. Вона ще жодного разу не була настільки щасливою як зараз, у його сильних і водночас ніжних обіймах.