Розділ 7

Тримаючи в руках дві склянки та пляшку хорошого віскі, Стелла увійшла до вітальні, освітленої лише танцюючим в каміні вогнем. Поки Стелла бігла до дверей біляве волосся встигло намокнути й тепер, повільно висихаючи в теплому домі, грайливо вилося. Одяг же залишився сухим, пальто взяло весь удар на себе, тому перевдягатися в домашнє не прийшлося. Десь глибоко в середині цей факт засмучував Стеллу, адже діловий костюм чи повсякденний одяг не дадуть тієї затишної, спокійної, навіть домашньої атмосфери яку б подарувала піжама.

— А ти знаєш як швидко зігрітися, — узявши пляшку віскі, яку Стелла поставила на диванний столик, Рейган поглянув на обгортку. — У тебе хороший смак… І не лише на випивку.

Коли вони зустрілися поглядами серце Стелли пропустило удар. Завжди акуратно зачесане волосся Рея трохи розтріпалося, піджак лежав на спинці дивану  разом з краваткою, а сорочка була розстібнута на кілька верхніх ґудзиків.

— Я знала, що ти оціниш. — Прошепотіла Стелла і, забравши в Рея пляшку, нарешті налила віскі в склянки. — Прошу.

Вона взяла свою і присіла на диван поруч із Реєм.

— За нашу чергову прекрасну зустріч в такому затишному місці. — Мовив він, простягнувши до Стелли склянку. Тост їй сподобався, тож посміхнувшись, білявка кивнула і легенько стукнула своєю склянкою об його.

У каміні тихо хрустіли невеличкі колоди, а м'яке світло від вогню і приємне тепло, що так ніжно пестило пару, створювало атмосферу затишку. Стелла не спішила рушити таке комфортне мовчання, відпила трохи віскі й, простеживши за поглядом Рейґана, розчинила у вогні й свій.

Як їй хотілося бути звичайною жінкою в компанії звичайного чоловіка. Просто сидіти в вітальні заміського будинку, пити віскі й насолоджуватися компанією. Дивно, вона знала Рейгана всього нічого, та поруч із ним їй було так затишно як ні з ким іншим. Вона не переймалась здатися йому дивною чи дурною, говорила і робила все що хотіла. Точніше майже все. Найголовніші, найстрашніші думки та дії вона не наважувалась ані озвучити, ані зробити. Навіть у власній голові не дозволяла собі довго крутити їх. Витісняла іншими, вигадувала якісь плани, тягнула… Знала, що з кожним днем часу залишається все менше, що прив'язується до нього все сильніше, але закінчити такі приємні зустрічі не могла. Не хотіла.

— Знаєш, цей будинок мені подарував батько. Так що хорошим смаком я в нього. — Тихо сказала Стелла і запила слова ковтком.

Вона не дивилась на Рейгана, як і він на неї. Обидва споглядали танець полум'я в каміні й насолоджувалися незайманою близькістю один з одним.

— Колись давно, — порушив тишу Рей, — ми з батьком їздили на одні з його переговорів у Швецію. Я був школярем, зовсім юним малим. І мені дуже хотілося побувати у Швеції. Тоді батько зняв нам номер в одному з найпрестижніших готелів. Там був камін. Коли я не міг заснути, він сидів зі мною перед ним, і ми разом спостерігали за вогнем… Це, мабуть, один із найкращих спогадів у моєму житті.

— Мій батько рідко приділяв мені час, тож я не можу похвалитися подібними історіями. — Тихо відповіла Стелла і, подивившись на Рея, ледь посміхнулася. — Я вперше сиджу з кимось біля каміна і дивлюсь на вогонь. І… Мені вперше так тепло та затишно тут.

Рейган нічого не відповів, лише подивився на господиню будинку і, розуміюче всміхнувшись, знову спрямував погляд на вогонь. Вона зробила те саме. І знову настала тиша, саме та, яка замінила всі їхні попередні багатогодинні розмови. Більше не треба було дружніх жартів чи якихось історій… Вони розуміли одне одного без слів, хоч розуміти було нічого. Попри те, що з моменту їхнього знайомства минуло лише два дні, їм здавалося, що вони знали одне одного цілу вічність. І якби він запитав зараз: "А пам'ятаєш?", вона відповіла б: "Так". І вони говорили б про одне й те саме, попри те, що подій в їхньому спільному житті сталося не так вже й багато.

Стелла відставила порожню склянку на столик, й перевела погляд на Рейгана. На його задумливому обличчі танцювали тіні вогняного полум'я, що пристрасно вирував в каміні. Це надавало йому якоїсь таємничості та шарму, що зводило Стеллу з розуму.

Вона відчувала як втрачає над собою контроль, як по клітиночці, думка за думкою віддається почуттям. Треба терміново прийти до тями! Стелла спробувала згадати слова свого начальника та доброго друга — Еріка Марса. Але нічого. Вони не допомагали повернутись до суворої реальності. Стелла була необережна і дозволила собі поринути в атмосферу, яку зробила для того, аби одурманити Рейгана. Вона потрапила у свою ж пастку.

Рей поставив на столик свою склянку і з усмішкою перевів погляд на Стеллу.

— Щось не так? — Поцікавився, відкинувшись на спинку м'якого шкіряного дивана. Той приємно заскрипів під ним, а потім і під його тонкими довгими пальцями. Рей став погладжувати міцну тканину, зручно розкинувши руку на спинці дивана. Його погляд знову був у каміні.

— Ні, все чудово. Просто ніяк не можу звикнути до цього відчуття. Ніби ми знайомі все життя. В мене такого ні з ким не було. 

— В мене теж, — усміхнувся він, не відриваючи погляду від дикого танцю вогню.

— Думаєш, це щось означає? — Стелла подивилася на камін і знову на Рея.

— Я не думаю про це. Адже, — він витримав коротку паузу і подивився на неї, — …адже якщо щось має статися, воно станеться, а ні… Сенс даремно себе накручувати?