Розділ 5

В обід вівторка над Кларфілдом розтягнулося сумне сіре небо. Дощ ось-ось збирався зірватися з м'ясистих хмар і затопити гамірне місто. Стелла увійшла до своєї гримерки в славнозвісному закладі "Aphrodite".

— Тільки не кажи, що твоя "ділова зустріч" все ж таки перетворилася на побачення, — голос Еріка Марса саркастичним громом звалився на тендітні плечі танцівниці.

— Господи! — Вигукнула вона, відчувши, як серце стрімко пішло в п'яти. — Що ти, чорт забирай, тут робиш?!

— Чекаю на тебе. Ти спізнилася. Вже вдруге. — Помітив Марс і пильно примружив очі, оглядаючи білявку. — То що стосовно нашого клієнта?

— Рея? Ти ж сказав, я маю часу до п'ятниці. Сьогодні лише вівторок. — Стелла подивилася на шефа, який, невдоволено схрестивши руки під грудьми, усією масою навалився на стіну. — Вчора нічого не вийшло. Де б ми не з'явилися, усюди було багато свідків.

— Стелло, ти професіонал. Тобі нічого не варто прибрати ціль навіть у натовпі роззяв. Справа ж в іншому, так?

— Я не розумію, про що ти, — відмахнулася вона і почала швидко перевдягатися. Нова звичка приходити на роботу із запізненням виходила боком. Стеллі доводилося збирати себе, і фарбуючись, і одягаючись одночасно.

— А мені здається, ти все чудово розумієш. Це не жарти, Стелло.

— Ерік, — танцівниця кинула на нього сердитий погляд синіх очей і невдоволено зсунула брови до перенісся. — Я ж сказала, до п'ятниці він буде мертвий. Не хвилюйся за це.

— Я хвилююсь не за це, Стелло, я хвилююсь за тебе. Ти втрачаєш хватку.

— Нічого я не…

— І це лише день як ви знайомі. — Перебив її оправдання Ерік. — Тобі не можна тягнути, інакше будуть наслідки.

Марс відштовхнувся від стіни й поволі пішов до виходу. Він не чекав, що Стелла щось відповість, а вона й не збиралася. Мовчки провела начальника поглядом і, коли той зачинив за собою двері, заплющила очі, впавши на м'який стілець.

— Господи ... — Прошепотіла Стелла, подивившись на себе в дзеркало. — Рейган...

Під час виступу всі в залі заворожено спостерігала за нею. Як же граційно вона вигиналася під музику фортепіано. Як точно і гіпнотично відігравала тілом прихований сенс, що вклав автор у свій музичний твір. Її плавні рухи змушували затамувати подих і не кліпаючи дивитися на витончену "тінь". Світло, що сяяло їй в спину, приховувало особистість. Вона мала збуджувати фантазію, пробуджувати бажання, і вона чудово справлялася зі своєю роботою.

А поки її гнучке тіло рухалося в такт музиці, думки віднесли її далеко звідси, у кабінет директора "Arctic". В момент, коли долоні Стелли пестили її тендітне тіло, вона мимоволі уявляла Рейгана Ейлса. Його теплі дотики до її шкіри, його важкий шепіт з гарячим диханням, що обпалює шию, його лукавий погляд темно-карих очей… Фантазії несли Стеллу за собою і танець перетворювався на крик душі, мимоволі стаючи чуттєвим, емоційним, зворушливим.

Пішовши зі сцени після виступу, Стелла буквально бігла коридором у свою гримерну. Її щоки горіли червоним, а тіло пробивало приємним тремтінням. Вона майже не відчувала ніг, які в мить стали ватними. Влетівши в кімнату, Стелла зачинила двері й, притулившись спиною до холодної покритої лаком двері, тихо видихнула. Ігноруючи яскраве світло дизайнерської лампи, Стелла дивилася крізь стелю.

— Рейган… — Прошепотіла вона, відкривши розпечені червоні губи. — Дідько.

Відштовхнувшись від дверей, Стелла зробила пару кроків до свого стільця і, сівши на той, обернулася до дзеркала. Від кристально-синіх очей залишилася лише тонка світла оправа, а зіниця, наче безодня, поглинула невинний погляд. Щоки, як і раніше, червоніли, а губи... Вони ніби обпалювали повітря, яким вона дихала.

— Ерік має рацію, не можна тягнути. Сьогодні чи ніколи, — її рішучий голос викликав тремтіння в тендітному тілі, і, взявши телефона, спритно набрала номер з візитки Рейгана Ейлса.

— Добрий день, Стелло. — по її шкірі пробігло тремтіння, віддаючи дивним розрядом приємного струму.

Стелла заплющила очі й відкинулася на спинку стільця.

— Добрий, Рей, — якомога спокійніше видихнула вона. — Я подумала, може зустрінемося сьогодні після твоєї роботи? Якщо ти вільний, звісно.

— Думаю, можна після дев'ятої. — Їй здалося, що на його тонких губах з'явилася усмішка. — Знову до ресторану? Чи прогуляємось?

— Я воліла б прогулянку, ти не проти? — Стелла глянула на себе в дзеркало і перевела погляд у бік карти, що так вдало висіла на стіні.

— Тільки "за". Де зустрінемося?

— Я можу за тобою заїхати, — запропонувала вона, паралельно продумуючи, куди було б краще його завести, аби позбутися без зайвих свідків.

— Якщо тобі зручно, тільки кататимемося на моїй машині. — Владно заявив Рей, через що на губах задумливої ​​Стелли з'явилася ледь помітна посмішка.

— На твоїй так на твоїй. Тоді до зустрічі?

— До зустрічі, Стелло, — спокійно, можливо навіть посміхаючись, сказав Ейлс.

Стелла трохи сповільнилася зі скиданням дзвінка. Їй стало сумно через таку коротку розмову. Але зібравшись з думками, вона все ж таки натиснула червону кнопку і поклала телефон на стіл. Тяжко видихнувши, подивилась на себе і поплескавши гарячими долонями по червоних щоках, почала поправляти макіяж.