Розділ 2

Головною розвагою "Aphrodite" були не музика, не їжа з напоями, а дівчата, які танцювали на сцені. Однією з улюблениць елітної публіки була танцівниця з ім'ям Стелла. Її виступи завжди збирали повну залу глядачів, бо гнучкість цього тіла та гіпнотичність рухів нікого не могли залишити байдужим, а її погляд, такий манливий та безпардонний, змушував як чоловіків, так і жінок тремтіти від бажання. Кожного вечора Стелла сяяла на сцені мов справжня зірка в нічному небі, така ж яскрава та відверта, і ніхто не мав гадки, що за блискучими костюмами та еротичними танцями ховається сама смерть.

Вечір п'ятниці виявився дуже насиченим. Клуб вже відкрився: офіціантки бігали по залу, обслуговуючи гостей, бармени розливали напої, а на сцені одна за одною мінялися дівчата. Тільки Стелла, яка давно мала прийти, так і не з'явилася у своїй гримерці.

— Де її чорти носять?! — Обурювався Ерік Марс, періодично видивляючись пропажу в залі. — Ніхто її не бачив? Вона не дзвонила?

— Ні, сер, — тихо відповідали дівчата в інтригуючому вбранні. — Вона рідко спізнюється, може щось трапилося?

— Цього нам ще не вистачало. Стелла краща за вас всіх разом узятих! Якщо з нею щось трапиться, запам'ятайте мої слова, я знищу це чортове місто до останнього каменю! — Волав Ерік, невдоволено викурюючи вже котру сигарету. — Чортове дівчисько, усі нерви мені попсує. Гей, ти! Так, ти. Йди-но сюди. Стеллу бачив?

— Ні, сер. — Перелякано відповів хлопчина, прижимаючи до грудей блискучі купальники.

— Ну і чого стоїш тоді? Шевелися! Повний зал людей, дівки по твоєму голі на сцену виходити повинні? — Підштовхнувши хлопчину до гримерних, Ерік потушив сигарету і жбурнув недопалок в смітник. — Де ж тебе носить, Стелло.

Немов грозова хмара Ерік ходив туди-сюди, знову і знову виглядаючи в зал. Сподівався, що от саме в цю секунду, ні-ні, от, прямо зараз там з'явиться його улюблениця. Але очі ловили лише силуети розмальованих ляльок в дорогих сукнях та якихось джентльменів з фальшивими посмішками.

— Сер! — До Еріка підбігла одна з танцівниць. Її темно-руді з червоним відливом кучері вільно пестили тендітну спину, а вузькі зелені очі блищали, ніби кричали про те, що зараз прозвучить гарна новина. — Сер, Стелла… Стелла прийшла. Вона у своїй гримерці, — важко дихаючи, сказала вона і широко посміхнулася.

— Ну нарешті! — Стрепенувшись, Марс легенько відштовхнув кралю і помчав до вказаного місця.

Як руда й говорила, його улюблениця носилася по кімнаті туди-сюди, роздягаючись і одягаючись майже одночасно.

— Стелло! Якого біса так довго?!

— Пробач, Еріку, але часом все йде не за планом, — фиркнула його зіронька, піднявши незадоволений погляд. Вона продовжувала перевдягатися ні краплі не соромлячись начальника. — Я мала чудово зробити свою роботу, це я й робила.

— Щось трапилося? — Присівши на дзеркальний столик, Ерік схвильовано оглядав її. Ні, він не милувався молодим підтягнутим тілом, він шукав на ньому синці, садна або подряпини, хоч щось, що могло зіпсувати це ангельське створіння.

— Нічого страшного, просто з'явився свідок і мені на хвіст сіли копи, — Стелла явно була не в настрої обговорювати роботу.

— Мені слід хвилюватися?

— Ні, я вже все владнала, — піднявши погляд на Еріка, вона вирішила уточнити: — Усі живі, крім того, за кого тобі заплатили.

— Добре, — Ерік поглядом провів Стеллу до дзеркала і тепер спостерігав як вона, оглядаючи себе в купальнику, припудрює червоні щоки. — Бо я маю нове завдання… Для тебе.

— Для мене? — Перепитала вона, продовжуючи наводити красу. — Вибач, але в тебе що, інших дівчат немає? Чи я витягнула якийсь щасливий білет і тепер працюю за всіх?

— Просили, аби цим зайнялася ти, — Ерік дістав з кишені штанів пачку сигарет і подивився на дівчину. — Як не крути, а ти найкраща у своїй справі.

У відповідь на його слова Стелла мовчки продовжила замальовувати втому на лиці. Вона і без Еріка знала, що була найкращою у своїй справі. Треба ще постаратися, віддаючись роботі з головою, не досягти в ній успіху. Втім ця віддача не мала нічого спільного з її уявою про своє ідеальне життя. Просто якби не Ерік, вона можливо й досі блукала б вулицями Кларфілду як загублена душа. Він не мусив, але прийняв її немов рідну дочку і після всіх ударів долі допоміг прийти до тями. Зрештою саме він зробив з неї зірку, на яку зараз приходили дивитись ті, хто раніше не помітив би її кричи вона їм прямо у вухо. Словом, Стелла почувала себе винною йому.

Дивлячись на своє відображення, Стелла не мучила себе сумними спогадами, бо більше не бачила в дзеркалі ту розбиту долею дівчину, перед якою колись "Афродіта" люб'язно відчинила свої двері. Тепер на неї дивилась зірка, а зіркам не властиве почуття жалості до себе.

Стелла відклала пудру на столик і, узявши помаду, швидко навела губи. Темно-червоний колір підходив до стразів на купальнику, що немов краплинки крові вкривали її шию та груди.  

Ерік випустив у стелю струю диму.

— Наше замовлення сьогодні в залі, тож в тебе є шанс побачити його до того, як доведеться прострелити йому черепушку, — сказав з ледь помітною посмішкою на губах.

— Тобі приносить задоволення те, що ми вбиваємо людей? — Нарешті відірвавшись від дзеркала, запитала Стелла.