Розділ 14.

Холод був першим, що я відчув, коли прийшов до тями. Пронизливий, крижаний холод, який безжально пробирався крізь одяг. Я з різким вдихом розплющив очі й озирнувся. Навколо мене лише завивав вітер і панувала непроглядна ніч. Кілька секунд я просто лежав на спині, дихаючи холодним повітрям, і намагався зібрати думки докупи. Голова гула, тіло здавалося важким, а у стиснутій долоні я відчував лише холодні грані позбавленого магії рунного каміння туата.

Де ж я врешті-решт опинився? Схоже, далося взнаки крайнє виснаження після битви з потворами в іншому світі або ж щось пішло не так під час самого переходу. Та головне — я живий, а отже, з усім іншим я обов'язково впораюся.

Раптом я помітив біля себе м'яке, пульсуюче світло, що пробивалося з-під накидки. Обережно піднявши край тканини, я побачив, як там, притиснувшись до моїх грудей, щоб зберегти крихти свого тепла, спала маленька фейрі. Її крильця ледь помітно тремтіли уві сні, а сама вона випромінювала слабке, затишне сяйво. Я полегшено видихнув. Навіть маленька мандрівниця з іншого світу вціліла, поки я тут валявся непритомний.

Підвівши погляд у небо, я вдивився в зорі, що яскраво мерехтіли крізь розриви хмар, і швидко знайшов знайомі сузір'я. Сумнівів не залишалося: перехід удався, і я справді повернувся в той самий світ, куди й планував.

Та щойно я це усвідомив, простір довкола ніби розширився — я почав відчувати цей світ. Спочатку, я завмер, прислухаючись до нього не вухами, а самим своїм єством. В цю мить магічне поле цього світу напружено вібрувало. Десь неподалік вирував магічний бій. Цей відгомін неможливо було сплутати ні з чим: природна ельфійська магія відчайдушно спліталася з густою, сморідною темрявою потвор із Брами Смерті. А ще час від часу я вловлював резонанс іншої сили — так звучала магія рунних воїнів.

Спочатку я обережно сів. Треба було зрозуміти, в яку місцевість мене закинуло. Запаливши над собою магічне світло, я вихопив із темряви пошматований гірський ландшафт. Скелі навколо були оплавлені й розколоті, а я знаходився на краю глибокого кратера. Наступний порив вітру звідкись приніс нудотний запах гниття. Я підняв світло вище і побачив, що навколо ями, куди тільки сягав погляд, лежали напівзотлілі, пошматовані туші гігантських павуків.

І я невдовзі впізнав це місце. Саме тут, у цій гірській ущелині, ми з туатами й Кгуху прийняли бій проти орди, щоб прикрити відступ Віара з фіолетовим кристалом. Де згодом після виснажливого бою двоє рунних воїнів-туатів підірвали кристали хаосу, щоб знищити наших переслідувачів. Навколо якраз і було кладовище їхніх противників. Невдовзі, зорієнтувавшись зі сторонами світу, я зрозумів, що відлуння битви доноситься з боку фортеці орків.

— Чорні Скелі... — прошепотів я.

Вочевидь противник знову штурмував фортецю, а там зараз повинна бути Міна. Тож сонливість і втому наче рукою зняло. Я швидко сховав порожній камінь туата, а сплячу фейрі обережно переклав глибше за пазуху, ближче до серця, щоб не розчавити під час пересування. Згодом, звівшись на ноги, я потягнувся до внутрішніх резервів, щоб перевірити на що я зараз здатний. Тіло і магічні канали ще нили після останнього бою, тож я дістав флакон з еліксиром і випив. Сили гарячим потоком ринули по жилах, наповнюючи м'язи надлюдською енергією та витісняючи залишки холоду.

За мить я зірвався з місця. І цього разу я знав цей маршрут. Минулого разу, коли ми втікали цими горами разом із Віаром і Кгуху, шлях забрав майже пів дня виснажливого маршу. Але зараз у мене немає на це часу. Кожна секунда зволікання могла коштувати життя тим, кого я прагнув захистити.

І ось я рвонув з місця й перетворився на стрімку тінь. Перестрибував широкі розколини й долав прямовисні скелі, використовуючи магію, щоб полегшити власну вагу та пом'якшити приземлення. Усі тренування в іншому світі не минули даремно — вони вивели мої здібності на абсолютно новий рівень. Від шаленої швидкості гори навколо злилися в суцільну сіру пляму. Нічний вітер нещадно шмагав обличчя й розривав легені, а байдужий місяць освітлював шлях, але я вперто мчав уперед, не зупиняючись ні на мить. Моя воля була твердішою за базальт під ногами. І цей пекельний маршрут я подолав утричі швидше, ніж раніше, залишивши позаду найнебезпечніші перевали за кілька годин.

Вирвавшись на високий хребет, що височів над долиною з фортецею, я різко завмер. Від картини, що розгорнулася внизу під холодним сяйвом місяця, у мене просто перехопило подих.

Там, на злитті річок, розверзлося справжнє пекло. Чорні Скелі палали. Вода відбивала криваві відблиски пожеж, а сама ж фортеця була взята в глухе кільце. Чорне море павуків і тіньовиків штурмувало мури. Захисний купол ледь зараз тримався лише над стінами другої лінії оборони. Я бачив, як орки й ельфи відчайдушно б'ються на парапетах, як захисна магія ельфів спалахує, відбиваючи навалу.

Але найгірше відбувалося біля самої брами. Цілий загін темних магів і поводирів тіней зосередив там усі свої сили, методично руйнуючи залишки воріт. Вони були настільки захоплені штурмом, що навіть не виставили охорони в тилу. Вони не чекали удару з гір. Не знали, що смерть уже дихає їм у потилицю.

«Та що ж це таке...» — майнула в голові втомлена думка.

Куди б я не потрапив — у цьому світі чи в іншому, — мені постійно доводиться битися. Наче сама доля раз у раз кидає на мене все нових і нових противників, випробовуючи на міцність. Мій рідний світ кардинально відрізнявся від цих жорстоких реалій. Там не було магії, армій тіней чи кривавих облог. Я звик до спокою. А тут... тут моєю єдиною мовою стали вміння і магія.

Від цього усвідомлення залишки втоми миттєво вивітрилися. Мої очі звузилися, а всередині замість розпачу спалахнула холодна лють на тих, хто змушує мене вбивати знову і знову.

І зараз у мене є шанс все це зупинити, я ідеально зайшов тіньовикам у тил. З цього узвишшя все поле бою лежало переді мною як на долоні, тож діяти треба було негайно. Простягнувши руки вперед, я змусив гірську породу заворушитися. У повітря безшумно піднялися тисячі уламків. Гострі, як бритва, шматки базальту й граніту зависли в просторі навколо мене, немов мініатюрний пояс астероїдів. Я стрімко розкрутив їх, розганяючи та наповнюючи колосальною кінетичною енергією. А потім різко відпустив контроль, спрямовуючи цей нищівний удар униз.