Розділ 8.

Щоб не йти в тунелях наосліп, я взяв один із магічних кристалів і ніс його попереду. Бо зазвичай на мою власну магію зліталися хмари кажанів, але згодом я помітив, що він і діяв якось інакше — впливав на них. Щойно ми вийшли в основний тунель, з бічних щілин вискочило кілька дрібних тварюк. Воїни блискавичними ударами збили перших нападників. Коли ж я сам добив свою першу потвору, що підібралася надто близько, то нарешті збагнув принцип дії артефакту. Світло кристала з зали, падаючи на цих дрібних кажанів, миттєво випалювало з їхніх очей божевільний фіолетовий відблиск і сліпу жагу крові. Вочевидь, кристал якось частково повертав їм розум. Звісно, він не міг перетворити здичавілих істот назад на розумних створінь, але вони принаймні переставали бути тими хижими монстрами, що кидалися на все живе. Деякі просто в паніці розліталися врізнобіч, звільнені від впливу фіолетової скверни, і — що найважливіше — такі більше не жерли своїх полеглих сородичів.

Завдяки такому своєрідному захисному ефекту кристала ми просувалися швидко й відносно безшумно, аж поки цей хід не вивів нас до виходу. У цьому світі саме в цю мить сонце сходило над небокраєм. Наша група опинилася на кам'яній терасі міста, де я миттєво впізнав навколишні руїни. Звідси я вже знав прямий шлях до тієї самої зали з фресками, де ми колись тримали оборону від кажанів. Щоб не ризикувати зранку наосліп, ми вирішили на деякий час відступити у тінь тунелю й перечекати там до світанку — коли ці нічні тварини стають найбільш млявими та пасивними.

З першим ранковим теплом ми обережно рушили вперед, прокладаючи шлях через занедбані міські тераси. Ближче до полудня нам вдалося піднятися на вже знайомий мені верхній ярус, і ми знову опинилися біля входу до зали з розтрощеною статуєю та прадавнім барельєфом. З мого останнього візиту тут майже нічого не змінилося. Хіба що прямо біля порогу зловісно біліли свіжі кістки та потрощені черепи кажанів — моторошне свідчення недавньої кривавої трапези зграї.

Обережно зазирнувши всередину крізь пролом у напівзруйнованих дверях, я заціпенів, ледь стримавши крик. Я зіткнувся ніс у ніс із крилатим чудовиськом. Величезний кажан, який, очевидно, почув наше наближення і вирішив перевірити, хто вештається біля лігва, раптово виринув просто з пітьми. Потвора хижо вискалила ікласту пащу й оглушливо заверещала, обдавши мене хвилею нудотного смороду.

Цей пронизливий крик миттєво розбудив решту зграї, що спала під склепінням зали. Десятки фіолетових очей синхронно спалахнули в її пітьмі. Нас помітили, і зала вибухнула хаотичним лопотінням шкірястих крил, лютим писком і шкрябанням кігтів по каменю.

Наступний бій спалахнув миттєво. Туати люто врубилися в живу стіну крилатих істот, що ринули на нас, а я добивав підранків і тримав магічний кристал над нами — його магічне світло змушувало деяких кажанів панікувати й сліпо битися об стіни. Тож у залі часто лунало відлуння передсмертних криків потвор. Спільними зусиллями нам за лічені хвилини вдалося вбити майже всіх тварюк, що були в залі, але перевести подих нам не дали.

Вереск монстрів став сигналом для решти хижаків в місті. Зі сторони тераси, розбуджена криками з усіх щілин, піднявся новий десяток крилатих тварюк. Вони стрімко летіли на звуки бою, атакуючи з вулиці й затискаючи нас у лещата біля дверей. Перегрупувавшись на ходу, ми прийняли і цей жорстокий натиск, з останніх сил тримаючи оборону. Нас буквально заштовхували назад углиб приміщення, і ситуація ставала зовсім критичною, бо крізь розлогий пролом у склепінні на нас ще лізли кілька хижих істот.

Якраз коли чергові кажани ринули всередину, з глибини того самого тунелю, яким ми колись поспіхом рятувалися, раптово виринула темна постать. Це був командир туатів. З диким риком він ударив ворогам у тил, переполошивши кажанів, що наступали на нас у залі. Його гостре лезо безжально сікло шкірясті крила і рубало голови. Защемлені в лещатах, потвори безпорадно закрутилися на місці, миттєво втрачаючи перевагу.

Коли остання тварюка замертво рухнула на кам'яні плити, ми кинулися до туата, але наше полегшення вмить змінилося жахом. Командир абсолютно не зважав на наші голоси й наближення. Я спрямував світло магічного кристала вглиб приміщення, і побачене змусило нас заціпеніти. Туат сидів просто на трупі щойно забитої бестії, з ніг до голови залитий кров'ю. І наче дикий, зголоднілий звір, роздирав плоть й жадібно, давлячись, ковтав сирі шматки м’яса.

Зрештою, коли він повільно підвів на нас погляд, я інстинктивно відсахнувся. Його очі палахкотіли тим самим яскравим, отруйно-фіолетовим світлом. Скверна все ж таки взяла гору над воїном. Тяжке поранення зламало його опір, перетворивши шляхетного воїна на одне з тих чудовиськ, від яких ми так відчайдушно намагалися врятувати його.

Наступний хижий рик, що вирвався з його горла, остаточно перекреслив усі надії. В ураженому скверною тілі не залишилося й крихти від колишнього туата — лише ненажерливий хижак. Відштовхнувшись від мертвого кажана, він кинувся на нас.

Бій у залі знову перетворився на кривавий хаос. Сила командира, підсилена скверною, стала несамовитою. Він кружляв між тілами потвор, орудуючи клинком із шаленою швидкістю. Рунні воїни, попри те, що перед ними був їхній побратим, згуртувалися й прийняли удар. Я ж виставив кристал уперед, намагаючись засліпити й послабити нападника, але скверна вже засіла занадто глибоко — чисте світло лише сильніше дратувало його, змушуючи лютувати.

Ми билися втрьох проти одного, але наша перевага з кожною секундою танула. Згодом командир затиснув нас до стіни біля розбитого барельєфа. В один із моментів, коли я намагався вдарити магією з флангу, заражений туат зробив обманний випад і встромив лезо в груди мого супутника. Ця втрата обернулася для нас люттю відчаю, а сам воїн перед смертю здійснив немислиме: він мертвою хваткою вчепився в гарду й затиснув ворожий меч у власному тілі, позбавляючи командира зброї.

Скориставшись цією миттю, інший воїн рубанув навідліг, майже повністю відсікаючи зараженому праву руку. Я ж, не гаючи ні секунди, вдарив магією. Потужний імпульс збив воїна з ніг і припечатав до стіни. Не даючи йому опам'ятатися, я підскочив і одним точним ударом встромив свій клинок прямо під пластини нагрудника, вразивши одразу серце.