Розділ 4.

Інтерлюдія.

Сонце тільки почало опускатися за горизонтом, коли маги по всьому гірському регіону відчули це — потужний сплеск темної магії, що прорвав тканину реальності. І хоча вони перебували далеко від місця, де відбулася битва рунних воїнів, кожен маг, відчув її відлуння в собі.

В ельфійських лісах, маги застигли. В одну мить усі звуки навколо, навіть вітер, вщух. Ті, хто добре відчував магічні потоки, закривали очі та смикалися, немов від болю й огиди. Щось старе й темне повернулося у світ, наче забута легенда, що стала реальністю.

— Десь під землею загинула істота, яка володіла темною магією... — прошепотів Геон. — Це стародавня сила — проклята й забута магія.

Тим часом у фортеці Горбарг, де маги всіх рас відповідали за захист від зовнішніх загроз, були розбурхані спалахом темної магії. Усі кинулися зводити захисні чари над своїми оселями. Ті, хто вивчав стародавні руни та артефакти, занурилися в пошуки знамень та пророцтв про це. Деякі ж з рунних артефактів, що їх вони досліджували багато років, тепер почали пульсувати, мов живі.

— Темна сила повертається у цей світ, — прошепотів один із магів колекціонерів.

У Тардеуні — фортеці на краю імперії, маги, які контролювали магічний фон, також відчули цей магічний сплеск. Вони перебували у затишку своїх кімнат та бібліотек, писали звіти та відпочивали, аж раптом відчули холод, темряву та страх, що пронизав їхні серця. Це було не просто фізичне відчуття, а глибоке, інтуїтивне усвідомлення, що у цьому світі щось змінилося. Це відчути було не можливо описати словами.

— Вони прокинулися... — сказав один зі старих магів вдивляючись у небокрай. — Темна магія. Старі істоти... Це сигнал.

Тепер у кожному куточку — у лісі, у фортеці, на краю імперії — маги відчували, як щось давнє і потужне прокидається. Сили, що колись вважалися зниклими в пісках часу, знову стали активними. Коли магія тих древніх рас прокинулася, усе мало змінитися. З глибин темного світу, з підземеллів та руїн, відроджувалися сили, здатні змінити хід історії та вирішити долю всіх живих.

Ніхто не міг точно передбачити, що принесуть ці події, але одне було зрозуміло: цей процес уже неможливо було зупинити.

-------

Інтерлюдія Таурен-Міна

Я залишилася в печері, пильнуючи за пораненими, поки Альміса і Салір спустилися в ущелину, аби дізнатися, що сталося з Олесем. Без нього та рунних воїнів шансів на виживання у нас було мало. Після того, як бій закінчився, відчуття єдності та бойового духу змішалися в мені, наче я сама стала частиною цієї магічної бурі, що нещодавно вирувала в печері.

Разом зі світлим воїном я пройшлася серед уламків зі стелі та тіл, збираючи рунні каміння, зброю та обшукуючи тіла магів та вершників. Після бою в печері всі стіни біля входу були покриті попелом, а розкидані рештки обгорілих тіл свідчили про ту жорстоку боротьбу, що вели тут воїни та маги. Біля їхніх тіл я знайшла сумку з рунними каміннями воїнів, яких раніше утягли павуки під час битви в тунелях. Загалом їх виявилося більше, ніж було в Олеся до цього — майже на десяток штук. 

А потім, коли я перебирала зброю, то помітила, як світлий рунний воїн, що лежав без ніг, зняв свій шолом. І переді мною відкрилася дивовижна картина. Це була істота, що не нагадувала жодну з відомих мені рас: не людина, не орк, не ельф і навіть не тіньовик. Те, що я побачила, відповідало описам, які я чула колись від орків про давню расу, що населяла цей континент — туатів.

Я задала, як старійшини розповідали про них легенди. Це були істоти, що належали до найдавнішої цивілізації планети, ті, що жили задовго до прибуття інших рас на цей континент. Згідно з міфами орків, вони оселялися в кам’яних пагорбах, створюючи величезні монументальні міста й дольмени з великих брил, в яких пізніше збереглися барельєфи та фрески, що досі вражають своєю красою. Один з таких монументів якраз існує біля мого поселення, біля Чорних Скель.

Істота, яку я побачила, була схожа на того самого туата з легенд та фресок із дольменів. Її шкіра була світла і гладка, а на голові виднілися рогоподібні утворення, що тягнулися за вуха, як у древніх кам’яних статуй. Легенди кажуть, що тогочасні раси володіли надприродними силами, могли розмовляти з тваринами та морськими істотами. Але все змінилося, коли на континенті почалася велика магічна війна, що знищила майже всю живу природу, залишивши від них лише кам’яні брили, незрозумілі написи та малюнки їхніх цивілізацій на руїнах. 

Існують лише розпорошені згадки про чотири давні раси, які колись населяли ці землі: туатів з рогами, що жили в долинах; невеликі фейрі з крилами, які мешкали в горах та лісах; сіди, які мали зябра й оселялися біля або в морі; та фоморів з крилами, що жили в глибоких печерах. Останні, як я зрозуміла, і були схожі на ту темну істоту, яку ми нещодавно зустріли.

Давній світ, ймовірно, починав пробуджуватися за допомогою рун та артефактів. Темна магія, що колись зруйнувала ці землі, знову нагадує про себе, піднімаючи на поверхню силу, яку давно забули. Це не просто боротьба фізичних сил або зіткнення рас — це пробудження давніх істот, які колись існували та правили на континенті. І, ймовірно, нещодавно вбита істота була одним із останніх представників цієї древньої цивілізації.

Мої роздуми різко обірвав орк-вартовий, що прибіг із тунелів із сигналом тривоги. Він доповів, що за першим завалом з'являлися павуки: кілька тварюк оглянули прохід та зникли. Хоча вершників із ними не було, це виглядало як розвідка. Небезпека не минула.

Орк та світлий воїн-туат, порозумівшись без слів, разом рушили назад у темряву тунелів. Я залишилася єдиним захисником поранених. Віар с перев’язаною ногою, готуючись до найгіршого, видерся на високе каміння та склав навколо себе всі стріли, що йому принесли. Гал-Зеран ще відпочивав біля барикади, а поранений воїн-туат з цікавістю спостерігав за нами.

— Це лише розвідники, — похмуро сказав Віар. — Основні сили прийдуть, щойно повернуться їхні вершники. А вони скоро повернуться — хтось точно вцілів в бою і згодом приведе сюди підмогу. Нам треба забиратися звідси.