Розділ 5.

Мене охопило відчуття трепету, ніби невидима сила ставила під сумнів мою рішучість. Кристал на постаменті сяяв привабливим світлом, і його мерехтіння, здавалося, перекликалося з рунічними символами, які прикрашали стіни печери та колони.

— Олесь, може, зачекаємо деякий час, заберемо каміння рунних воїнів, і вони нам допоможуть розібратися в цьому випробуванні? А якщо з тобою щось станеться? — спитав ельф.

— Я тільки доторкнуся, перевірю, чи працює він, — сказав я.

Зібравшись із думками та набравшись сміливості, я простягнув руку до кристала, а щойно торкнувся його поверхні, кімнату огорнуло сліпуче світло. Моє тіло скувала магічна енергія, і я відчув, як мене немов витягують із реального світу.

Коли все навколо знову почало набувати форми, я опинився у величезному залі, схожому на той, в якому тільки що був, але цілий, без коконів павуків і без артефакту. Він також був оточений колонами, кожна з яких була прикрашена рунічними написами, що світилися м’яким білим світлом. У центрі зали була група дивних істот: величезні постаті, складені з магії, і кожна представляла окрему стихію.

Вогняний голем: його тіло складалося з полум’я, що постійно змінювало свою форму.

Кам’яний голем: виглядав, як живе каміння, що ворушиться.

Водяний голем: був у крижаній формі та випромінював холод, але інколи змінюючись на вихор води.

Повітряний голем: тіло постійно змінювалося, зникаючи та з’являючись у різних місцях.

А позаду них, у центрі зали, стояв величний Дракон Рун, майже такий, як у першій залі, його тіло було прикрашене блискучими символами, які мерехтіли в ритмі його дихання, а очі світилися, ніби пронизуючи мене наскрізь.

— Ти наважився торкнутися кристала, — прогримів його голос, що луною лунав у моїй свідомості. — Тебе буде випробувано. Ти готовий?

— Так.

Я відчув, як невидима сила підняла мене у повітря.

— Перше випробування — сила волі, — сказав Дракон, і після його слів залу огорнуло полум’я.

Вогняний голем кинувся до мене, намагаючись охопити полум’ям. Я відчував, як вогонь наближається, зосередився на своїй магії. Згадуючи магічний захист, якому мене вчив Геон, і рунічні закляття, я опирався полум’ю та створив навколо себе захисний бар’єр. Полум’я не могло проникнути крізь нього, і голем розчинився у повітрі.

— Друге випробування — чистота серця, — прогримів голос Дракона.

Повітряний голем з’явився переді мною. Його тіло змінювалося, приймаючи форми, які викликали в мені страхи та сумніви. Я бачив обличчя тих, кого не зміг врятувати, їхні осудливі погляди. Але я зосередився на спогадах про те, що зробив правильно, про свій шлях і свою мету, про свою домівку і друзів. Світло рунічних символів навколо мене яскраво засяяло, і голем зник.

— Третє випробування — сила розуму, — продовжив Дракон.

Водяний голем створив навколо мене лабіринт із криги, стіни якого змінювалися щоразу, коли я намагався знайти вихід. Я зупинився, вдихнув глибше й заплющив очі, намагаючись відчути магію та використати спорідненість тіла зі стихією, що текла крізь лабіринт. Зосередившись, я зрозумів, де знаходиться правильний шлях, і зміг вийти з крижаного полону.

— Останнє випробування — прийняття відповідальності, — оголосив Дракон.

Кам’яний голем наблизився до мене, піднявши величезний молот. Його удари могли розбити навіть гору. Але я зрозумів, що бій тут безглуздий, я не витримаю навіть одного влучання. Промовив руни спорідненості та єдності зі стихією, як вчили мене гноми розмовляти з камінням, що я прийшов у цей світ не руйнувати його, а відновити. Це заспокоїло голема, і той прибрав молот, визнавши мою перемогу.

Дракон зробив крок уперед, його очі дивилися прямо на мене.

— Ти пройшов випробування стихіями, але чи гідний ти сили рунних каменів?

Його очі заблищали, і я відчув, як моя душа розкрилася перед ним. Він бачив усі мої слабкості, мої помилки й сумніви. Але він також бачив мою рішучість, відданість і готовність захищати своє.

— Ти зараз чистий і відданий своїй мрії повернутися додому, тобі в цьому світі нічого не треба, і тому ти очищений і позбавлений від його спокус. Я передам тобі силу рунних каменів і знання, як створювати воїнів.

Світло оточило мене, і я відчув, як магія кристала наповнює мене. Коли все закінчилося, я знову стояв у залі, а дракон і стихії зникли, залишивши мене з новими знаннями. На моїй руці проступали рунні знаки, як татуювання, і я відчув, як вона пульсує, пов’язуючи мене з рунними каміннями. Тепер я їх відчував без прочитання обов’язкового споріднення і знав, в якій стороні вони знаходяться.

— Ну що, працює кристал? — відірвав мене ельф від дивних відчуттів обізнаності рун.

— Схоже, що працює, — відповів я, мабуть, тут нічого не відбувалося, все було тільки в моїй голові. — Дивись, чим мене нагородив кристал.

Показав ельфу свою руку, де і зараз руни ділилися та розповзалися по моєму тілу. Це було схоже на поділ і примноження клітин у біології, де кожна руна створювала іншу, малюючи на тілі хитромудрий візерунок, який чесався і палав. А ще через хвилину навколо мене кімната закрутилася, я відчув слабкість і завалився на підлогу.

Інтерлюдія.

Дівчина все ж таки умовила свого батька і вирушила на пошуки разом із відправленим загоном. Рано вранці, після всіх приготувань, маг Геон, Альміса, ельфи та рунні воїни залишили ельфійське місто. Їхній загін був добре підготовлений до протистояння павукам.

Альміса йшла поруч із Геоном, стараючись не показувати своє хвилювання. Її думки були занурені у спогади про Олеся: його посмішку, сміливість, силу. Вона не могла позбутися страху, що більше ніколи його не побачить, чомусь він став для неї важливим.

— Тримайся, дівчино, — промовив Геон, помітивши її занепокоєність. Його голос звучав спокійно. — Олесь — живий, я вчора перевіряв.

— Сподіваюся, ви праві, — відповіла Альміса, але в її голосі звучали сумніви.