Розділ 23.

Наступні кілька днів пройшли в напруженій, але захопливій метушні. Ми були поглинуті налаштуваннями, випробуваннями й доопрацюванням повітряної кулі. Поляна перетворилася на справжній полігон: маги тренувалися керувати пальником, одні ельфи перевіряли міцність тканин і, схоже, вже готували матеріал для ще однієї кулі, а інші шукали способи поліпшити конструкцію кошика. Наша повітряна куля вже не лише підіймалася в повітря, а й досягала висоти в сто метрів, відкриваючи приголомшливий вид на безкрайній ліс. Ельфи тестували маневровість, приземлення та перевіряли, як конструкція реагує на пориви вітру.

Я допомагав, чим міг, але помітив, що ельфи почали самі проявляти ініціативу. Їхня кмітливість часто дивувала мене, а деякі ідеї взагалі змушували волосся ставати дибки. Наприклад, вони запропонували використовувати ельфійські міцні нитки, вплетені в павутинну тканину, для посилення оболонки кулі. Один з ельфів, надихнувшись спостереженням за птахами, запропонував додати рухомі магічні пристрої, які могли б трохи коригувати напрямок польоту.

Рдам із Сетом із захопленням спостерігали за реалізацією проєкту повітряної кулі. Бачачи, як моя ідея з ескізу перетворюється на реальність, вони загорілися ще більшою енергією для роботи над своїм проєктом. Схема «воза з бійницями», яку я колись накидав на папері, тепер була для них не просто кресленням, а викликом. Вони активно обговорювали конструкцію з кількома ельфами, як зміцнити колеса з доступних матеріалів ліса, зробити стінки воза стійкішими до ударів і атак павуків, а також планували створити механізм для швидкого приведення воза в рух.

Поле на галявині нагадувало жваву майстерню. Ельфи, люди й гноми працювали пліч-о-пліч, об'єднуючи свої навички та знання. Ельфійська спритність і витонченість чудово доповнювали інженерну кмітливість і практичність гномів з людьми. Ця співпраця надихала всіх, і я зрозумів, що наші проєкти стали не лише інструментами, а й символами об'єднання різних рас заради спільної мети.

На заході сонця, коли чергові випробування повітряної кулі завершилися успішно, наша група зібралася біля багаття. Ельфи обговорювали майбутні маршрути й можливе застосування кулі для розвідки, а Рдам з ентузіазмом демонстрував свої заготовлення для воза, уже почавши інтегрувати в конструкцію магічні елементи. Я дивився на них і думав, що, можливо, наші спільні зусилля змінять цей світ сильніше, ніж я очікував.

— Оце ти навів метушню в лісі, Олесю, — промовив Барк з усмішкою, спостерігаючи за рухом ельфів на галявині. — Не думав я, що таке тут вийде.

— Та годі, я ж тільки найпростіше показав, — знизав плечима я, намагаючись уникнути зайвої уваги.

— Навіть питати не хочу про твої «складні» штуки, — фиркнув він.

— Та я сам їх докладно не знаю, — відповів я. — Деякі речі, як той же металодетектор, тут просто неможливо повторити.

— І це добре, — серйозно сказав Барк, переставши посміхатися. — Бо вже пішли запитання: звідки ти такий розумний узявся?

Я не став нічого відповідати. Ми обидва розуміли, що зайві розмови про мої знання можуть тільки нашкодити.

— До речі, — продовжив Барк, змінивши тему, — звістки прийшли з околиць лісу. До міста рухається торговий караван із того самого порту, де ми на кораблі плавали. Заметушилася імперія. Схоже, хочуть дізнатися, що тут в ельфів відбувається. Бо коли ми щось палимо у лісі, то запах розноситься по всіх околицях. А щоб у лісі щось горіло це нонсенс для ельфів, дерева для них священні.

— І що нам робити? — запитав я.

— Усіх городян вже попередили: не базікати зайвого. Але твою кулю помітно здалеку, Олесю. Тому завтра я відводжу всіх рунних воїнів углиб ельфійських лісів. Тебе заберу разом із кулею й возом гнома. Нема чого муляти очі чужинцям.

— Думаєш, вони небезпечні? Або в каравані можуть бути шпигуни? — уточнив я, розуміючи, до чого він веде.

— Усе може бути, — відгукнувся Барк, і його голос став серйозним. — Краще перестрахуватися.

— А як там рунні воїни в лісі? Справляються з павуками? — запитав я, намагаючись перемикнутися на більш нагальні питання.

Барк із задоволенням розповів, як просувається зачистка лісу від павуків. Рунні воїни та ельфи діяли злагоджено. Тільки за останні дні вони змогли очистити більшу частину найближчих територій від цих небезпечних створінь. Ліс ставав безпечнішим для прилеглих ельфійських поселень. За кілька днів їм вдалося звільнити значну зону в радіусі близько двадцяти кілометрів від найближчого поселення. Раніше похмурий і загрозливий ліс поступово ставав безпечним.

— Рунні воїни для таких операцій просто знахідка, — задоволено зазначив Барк. — Вони працюють невтомно, а ельфи швидко вчаться використовувати їхні здібності. Але є одна проблема: павуки почали діяти організоване. Схоже, ці тварюки починають пристосовуватися.

Барк пояснив, що павуки почали влаштовувати засідки на маршрутах патрулів і робити атаки, збираючись у великі групи. Інколи вони нападали одразу з кількох напрямків, намагаючись посіяти хаос серед захисників. Хоча поки що вдавалося відбиватися, але все ж таки деякі рунні воїни загинули. На щастя, втрати залишалися невеликими.

— С лісі, де знаходиться наш штаб, тебе вже чекають рунні каміння воїнів, — додав Барк.

Я кивнув, а потім обережно поцікавився:

— А Геон де?

— Знову кудись пропав, — коротко відповів Барк. — Кажуть, подався до себе в гори за якимись інгредієнтами. Відтоді — ні слуху ні духу.

— А що каже місцевий князь про всю цю ситуацію? — поцікавився я.

Барк злегка насупився:

— Місцевий князь, хоч і вдячний за нашу допомогу, залишається настороженим, політика. Повітряна куля, віз із бійницями, рунні воїни — усе це викликає в нього неоднозначні почуття. З одного боку, він розуміє, що ми захищаємо й очищаємо його землі. З іншого — наші нововведення можуть привернути непотрібну увагу Імперії.

Я уважно слухав, а Барк продовжив: