Розділ 20.

Усього знайшли навколо розлому сім рунних каменів. Я відчував, що вони в лісі є, але мені здавалося мало, не більше десяти штук. Судячи з розповідей викликаних воїнів, їх повинно бути більше, може воїни забирали з собою або в когось загиблого була така ж каблучка, як у мене, де вони всі їх і зберігалися. Подивимося. Зараз після відпочинку і формування з новеньких ще однієї групи ми сиділи та гадали, що робити далі.

- За твоїми відчуттями далеко ще каміння в лісі? - запитав мене Барк.

- Близько вже майже немає, решта всі далі. - відповів я.

Барк, насупившись, задумливо кивнув і ще раз подивився на мене, ніби чекаючи якогось одкровення. Здавалося, він намагався зважити всі варіанти, розуміючи, що рішення - не просте.

- Якщо решта каміння далеко, можливо, їхній пошук займе чимало часу і буде небезпечним. Ліс на відстань тридцяти кілометрів від центру розлому ми майже прочесали. - сказав він, роздумуючи вголос. - Хоча, звісно, в лісі не так-то просто щось знайти, рунні воїни он теж зайшли та не повернулися, і з нами таке ж саме може трапиться.

Я глянув на Барка, команду і рунних воїнів, що прислухаються до нашої розмови, вони то готові йти далі, але як усіх зберегти та виконати завдання. Ми вже чимало пройшли цими лісами, воїни хоч і виглядали втомленими, але не скаржилися.

- Може, справді, спершу вирушити в інше місце і пізніше повернемося, коли дізнаємося точніший маршрут або буде менше павуків. - запропонував я. - Каміння нікуди не дінуться, ліс про них подбає. А якщо всі вони в когось із загиблих воїнів, можна натрапити на них пізніше, якщо дізнаємося більше про минуле загону.

Барк стиснув губи, не сперечався. Він сидів біля багаття, виглядав задумливим і спокійним, а потім знову заговорив:

- Якщо йти далі на північ і шукати там каміння навколо всього розлому, то цей похід може зайняти не один тиждень. Звісно, є й інші місця на планеті, де знаходяться рунні каміння. Наприклад, руїни міст на півночі імперії, де воїни захищали її кордони від кочовиків і тролів, а ще є старі печери поблизу долини водоспадів, де живуть племена гоблінів. Можливо, там теж можна знайти рунне каміння, наші там теж бували та гинули в пустелях і долинах того регіону.

Я кивнув, розуміючи, що вибір залишався за нами, і кожне рішення вимагало підготовки та часу. Ми могли піти тут далі, ризикнувши натрапити на сильніші групи павуків і не повернутися, або вирушити до інших магічних місць, де могли очікувати не менш складні випробування.

- Мабуть, зробимо так, - нарешті сказав я, підбиваючи підсумок своїм думкам, а ще у мене визрів план, як дослідити розлом, - розвідаємо поблизу, чи немає інших рунних каменів вище або нижче розлому, а потім спробуємо перевірити розлом зверху.

- Як це зверху. - сполошився Барк. - Нічого магічне не може пролетіти над ним, вже намагалися багато разів місцеві маги, у них нічого не вийшло.

- Ми зробимо повітряну кулю зроблену з павутиння на одну людину.

- Що ми зробимо? - спитав Рдам.

- Зараз намалюю і поясню, давай папір і олівець.

Ідея створити повітряну кулю з павутиння здавалася божевільною, але, маючи під рукою ліс, вкритий міцною, липкою сіткою, інших простих варіантів мені на думку не спадало. Надихнувшись ельфійськими легендами в нашому світі про їх тканини, я подумав, а чому б і ні, гадаю, вони зможуть створити досить міцну тканину з павутини. Тим паче я намалював і пояснив, що саме хочу і з якими властивостями вона має бути. Узялися до роботи одразу ж усі, гуртом з нашими рунними воїнами та ельфами нашої групи, які знали все про властивості лісових матеріалів.

Для експерименту вирішено було зробити невеликий прототип за розміром в людську голову. Для цього ми зібрали клаптики павутиння і розплутали їх, натягуючи між деревами, щоб потім сплести міцне полотно. Павутина була гнучкою, але неймовірно міцною - це ідеально підходить для того, щоб утримувати структуру повітряної кулі. Наступного ранку, коли полотно було готове, ельфи приготували розчин, до якого додали деревну смолу, пил деревного вугілля та екстракт однієї з рослин, що ростуть біля коріння дерев. Вона надавала павутині щільність і стійкість до нагрівання, створюючи ізоляційний шар, щоб гаряче повітря не просочувалося скрізь тканину.

Після ретельного двостороннього просочення розчин висох, утворивши гладкий і щільний шар, а ще за деякий час ельфи пошили за моїми ескізами повітряну кулю і ще раз обробили її розчином на місці шва. Будемо експериментувати, коли висохне. Вдалося це зробити тільки надвечір, а до того часу зробили імпровізований кошик із залізної миски куди поклали гаряче вугілля для підтримання нагріву повітря в кулі. Пробуємо. І ось невелика куля почала повільно здійматися в небо, наша конструкція виявилася напрочуд стійкою, утримуючи тепло всередині та здіймаючись дедалі вище й вище над багаттям. Я притягнув кулю назад мотузкою і віддав її Альмісі.

- Ось таку кулю потрібно зробити, тільки більшу, - пояснив я всім, - потрібно, щоб вона підіймала не важку людину. Якщо підтримувати постійно тепло всередині кулі, то можна пролетіти над розломом і подивитися, що там відбувається з висоти.

- Це здається просто. - сказав Барк.

- Не зовсім, річ у тім, що ця конструкція має суттєві недоліки. Повітроплавання на цьому пристосуванні це не для тих, хто хоче приземлиться в точному кінцевому пункті призначенні. Куля підіймається в повітря, але летить тільки в той бік, куди дме вітер, а ще є на висоті різні повітряні потоки, та й посадка на ній, по правді кажучи, не завжди нормальна. Адже я просто розповів принцип роботи, а потім ми створили мініатюрну та робочу модель, і ще пам'ятаю, що потрібен клапан для випуску повітря нагорі для зміни висоті та посадці, ще кошик із запасом палива. Потрібно буде постійно підтримувати тепло всередині кулі, інакше вона опуститься назад. Не впевнений, що у вас тут одразу можна знайти схоже паливо, але потрібно розпитати що у вас взагалі є. Повітряну кулю для польотів людини ще потрібно доопрацьовувати, всіх нюансів не пам'ятаю, та й літав я на ній лише один раз в юнацтві біля міста, в селищі Трикрати, там щороку проводиться фестиваль повітряних зміїв.