Розділ 20.

Навколо Розлому нам вдалося відшукати сім рунних каменів. Проте мої пошуки спорідненням показувало, що в глибині лісу, у найнебезпечніших його закутках, приховано ще близько десятка. Судячи з розповідей воїнів, їх мало бути значно більше. Ймовірно, полеглі тут герої забрали їх із собою, або ж каміння зберігаються в просторовому кільці одного з командирів — такому ж, як у мене. Поки нещодавно викликані воїни формували загін, ми з Барком сиділи біля багаття, розмірковуючи над подальшими діями.

— Що каже твоє чуття? Далеко ще до решти каменів? — порушив тишу Барк.

— Поблизу вже нічого немає. Решта — глибоко в нетрях, — зізнався я.

Барк насупився і важко кивнув, ніби чекав від мене якогось дива. Було видно, як він зважує ризики, розуміючи, що просте рішення тут відсутнє.

— Якщо вони близько до розлому, пошуки можуть затягнутися і стати занадто небезпечними, — розмірковував він уголос. — Ми прочесали ліс у радіусі тридцяти кілометрів від розлому. Йти далі в глиб — великий ризик. Рунні воїни минулого разу теж заходили глибоко і не поверталися. Ми можемо повторити їхню долю.

Я оглянув свою команду та рунних воїнів. Вони були втомлені, але готові до нових викликів, вони чекали наказу. Проте, як зберегти їхні життя і водночас виконати місію?

— Можливо, варто змінити напрямок? — запропонував я. — Вирушимо в інше місце, а сюди повернемося пізніше, коли ельфи розчистять більші площі лісу від павуків. Каміння нікуди не дінуться, ліс їх надійно береже. А якщо вони в сховищі якогось загиблого воїна, ми згодом знайдемо їх, коли розкриємо історію всіх цих зникнень та боїв.

Барк мовчки погодився, дивлячись на вогонь. Його обличчя залишалося спокійним, коли він заговорив знову:

— Похід на північ уздовж розлому займе тижні, але світ великий. Рунні каміння розкидані всюди по континенту. Є руїни міст на півночі Імперії, де наші брати століттями стримували навали кочовиків та тролів. Є стародавні печери біля долини водоспадів, де тепер господарюють гобліни. Наші воїни гинули в пустелях й долинах по всьому світу. Можливо, саме туди нам і слід зараз вирушити.

Я кивнув, розуміючи, що вибір залишався за нами, і кожне рішення вимагало підготовки та часу. Ми могли піти тут далі в ліс, ризикуючи натрапити на сильніші групи павуків і не повернутися, або вирушити до інших місць де билися рунні воїни, де на нас могли очікувати не менш складні випробування.

— Мабуть, зробимо так, — нарешті сказав я, підбиваючи підсумок своїм думкам. У мене якраз визрів план, як дослідити розлом. — Розвідаємо спочатку поблизу руїни про які згадували воїни, чи немає там каменів, а потім спробуємо перевірити розлом зверху.

— Як це зверху? — сполошився Барк. — Нічого магічного не може пролетіти над ним. Уже намагалися багато разів місцеві маги — у них нічого не вийшло.

— Ми зробимо повітряну кулю з павутиння на одну людину.

— Що ми зробимо? — запитав Рдам.

— Зараз намалюю та поясню. Давай папір й олівець.

Ідея створити повітряну кулю з павутиння здавалася божевільною, але, маючи під рукою ліс, вкритий міцною липкою сіткою, інших простих варіантів мені на думку тоді не спадало. Надихнувшись ельфійськими легендами про їхні тканини, я подумав: а чому б і ні? Гадаю, ельфи зможуть створити досить міцну тканину з павутини. Тим паче я все намалюю та поясню, що саме хочу і з якими властивостями вона має бути.

Робота закипіла миттєво. Ми об’єднали зусилля: груба сила рунних воїнів доповнювалася знаннями ельфів, які чудово розумілися на властивостях дарів лісу. Для початку вирішили створити невеликий експериментальний зразок — кулю розміром із людську голову. Воїни збирали пасма павутиння, обережно розплутували їх та натягували між стовбурами дерев, сплітаючи в єдине щільне полотно. Матеріал виявився дивовижним: гнучким, але водночас неймовірно міцним. Це було саме те, що потрібно для створення надійної оболонки повітряної кулі.

Наступного ранку, коли полотно було готове, ельфи приготували розчин, до якого додали деревну смолу, пил з деревного вугілля та екстракт однієї з рослин, що росте біля коріння дерев. Цей розчин надавав павутині щільність і стійкість до нагрівання, створюючи ізоляційний шар, щоб гаряче повітря не просочувалося крізь тканину.

Після ретельного двостороннього просочення розчин на тканині висох, утворивши гладкий та щільний шар. Ще через деякий час ельфи пошили за моїми ескізами повітряну кулю і додатково обробили шви розчином. Коли все висохло, ми вирішили експериментувати. До вечора виготовили імпровізований кошик із залізної кружки, куди поклали гаряче вугілля для нагріву повітря в кулі та запустили.

Вже під час першого ж випробування невелика куля почала повільно здійматися в небо. Конструкція виявилася напрочуд стійкою, добре утримуючи тепло всередині, і підіймалася дедалі вище над багаттям. Я притягнув кулю назад мотузкою й передав її Альмісі.

— Ось таку кулю потрібно зробити, тільки більшу, — пояснив я, звертаючись до всіх. — Треба, щоб вона змогла підняти середнього ельфа. Якщо постійно підтримувати тепло всередині, можна пролетіти над розломом і подивитися, що там відбувається з висоти.

— Це здається зовсім простим, — зауважив Барк.

— Не зовсім, — відповів я. — Річ у тому, що ця конструкція має суттєві недоліки. Політ на такій кулі не підходить для тих, хто хоче приземлитися в точному місці. Куля підіймається в повітря, але летить туди, куди дме вітер. На висоті є різні повітряні потоки, а посадка на ній не завжди гладка. Я лише показав принцип роботи, і ми створили мініатюрну модель. Для польотів ще потрібен клапан для випуску повітря нагорі, аби змінювати висоту й здійснювати посадку, а також кошик із запасом палива. Треба буде постійно підтримувати тепло всередині, інакше куля опуститься. Не впевнений, що у вас тут одразу можна знайти схоже паливо, але потрібно ще подивитися, що у вас взагалі є для горіння. Тим паче повітряну кулю для польотів ельфа ще потрібно буде доопрацьовувати, бо всіх нюансів я не пам'ятаю, та й літав я на ній лише один раз в юнацтві біля міста, в селищі Трикрати, там щороку проводиться фестиваль повітряних зміїв.