Розділ 19.

Вранці мене розбудив приємний аромат, що заповнив усю кімнату. Я потягнувся, відчуваючи, як м'язи ще злегка болять після вчорашньої битви, і озирнувся - нікого не було. У кімнаті панувала спокійна тиша, лише зовні долинали ледь помітні голоси, а незабаром зрозумів, що вони йдуть зверху.

Піднявшись із ліжка й одягнувшись, я попрямував до сходів, що ведуть на верхній рівень ельфійської споруди. Крок за кроком я піднімався, поки переді мною не відкрився неймовірний краєвид. З вершини я побачив величезний простір лісів і гір, що простягаються до самого горизонту. Дерева стояли величні й стародавні, їхні крони, переливаючись на сонці, здавалися сріблясто-зеленими. Це видовище захопило дух - велич природи, що гармонійно поєднується з життям ельфів, створювала відчуття єдності з природою. Красота.

Спустившись вниз, я виявив біля пруда невелике вогнище, на якому вже готувалися похідні страви рунних воїнів. Навколо сиділи кілька воїнів, я привітався, з деякими познайомився, а потім, привів себе до ладу біля струмочка та приєднався до трапези. Каша з м'ясом і грибами була просто чудова, поживна - овочі, трохи хліба і теплий відвар із трав, повернув мені сили після виснажливого вчорашнього дня.

Після сніданку всі почали збиратися в дорогу. Барк зібрав усіх рунних воїнів, розподілив їх за порядком слідування, хто куди йде і як діє в разі небезпеки, та й узагалі їхня присутність додавала мені впевненості. Ми не стали довго затримуватися - всі розуміли, що на нас чекають важливі справи попереду. Коли всі були готові, ми залишили ельфійську точку спостереження і вирушили в місто. Ліси, які здавалися такими спокійними з вершини вежі, знову оточили нас.

Дорогою зустріли патрульний загін ельфів, а до обіду ми вже прибули в місто, де нас зустріла наша група, та сама, що змушена була відступити після битви з павуками. Вигляд у них був змучений, у Віара перев'язана рука, у Сета - нога і рука, у Рдама - голова, тільки Альміса виглядала відносно нормально. Вони встигли відновиться і перевести дух після недавніх подій. Ельфи та люди дивилися на нас з повагою, а серед них я відразу помітив мага Геона. Він стояв і розмовляв з місцевим начальником охорони міста біля стіни, його спорядження було заляпане кров'ю павуків, а в очах миготіла втома, схоже, він теж звідкись тільки нещодавно повернувся, його стійкість, як для його віку, вселяла повагу.

Ми обмінялися короткими привітаннями з нашою групою, після чого Віар нам розповів, що сталося після того, як Барк залишився прикривати відхід групи. Вони змогли організувати відступ поранених з гори від воріт, і, попри всі труднощі, їм вдалося відбитися від павуків, що кинулися за ними навздогін, добігти до перших дерев лісу і там захиститися від переслідувачів, а потім повернуться в місто. З його слів, павуків було більше, ніж вони очікували за стіною, але найбільші тварюки залишилися біля воріт, де Барк прийняв основний удар.

Однак головною новиною було те, що деякі групи рунних воїнів вже повернулися з рейду до розлому. За останніми відомостями, вони успішно дісталися до місць перебування павуків і знищили дорогою кілька їх гнізд. Деякі групи воїнів об'єдналися й пішли глибше, намагаючись знищити джерела розмноження та появи тварюк. Ще кілька загонів все ще перебувають біля розлому, намагаючись очистити більше території навколо цієї аномалії. Фізичний контроль навколо розлому міг би допомогти хоча б обмежити появу і розселення нових павуків, на цьому зараз зосереджені всі зусилля рунних воїнів.

Віар розповідав спокійно, але було видно, що тривога все ще не полишала його після недавніх пригод. Він порадив мені відвідати мага й обговорити подальші дії та останні новини. Ми всі розуміли, що це лише тимчасова перемога, розлом залишався серйозною загрозою для ельфів, особливо якщо павуки знову почнуть атакувати, як і передбачав Геон.

Перед тим як ми розійшлися відпочивати та митися після всіх пригод, я встиг обмінятися з магом кількома словами, він пропонував за годину обговорити ситуацію і пообідати разом. Після зустрічі з групою і відпочинку, я вирушив в одну з будівель міста, де на мене чекав Геон. Він сидів за дерев'яним столом у кімнаті з великими вікнами, з яких відкривався вид на ліс. Попри втому в його очах, він виглядав зосередженим і спокійним, вочевидь розмірковуючи над проблемами, що відбуваються біля розлому та в лісі.

- Ти вчасно. - сказав він, помітивши мене. - Сідай перекуси, а я поки що тобі розповім, що в нас тут коїться.

- Добре. - я розташувався і почав їсти, а маг пив якийсь бульйон. 

Через деякий час він почав розмову.

- Ситуація біля розлому погіршується. Павуки стають дедалі агресивнішими, і з кожним днем їхні напади частішають.

- Ми знищили кілька гнізд у підземеллях міста, - відповів я, - але я розумію, що це лише тимчасове рішення. Вони через деякий час знову в тих самих печерах виведуть нове потомство. Мабуть, щось відбувається в розломі, що викликає сплеск активності.

Геон кивнув, його погляд був важким.

- Це не просто розлом, як ти, мабуть, уже здогадався. Магічна активність навколо нього нестабільна, і павуки - лише частина проблеми. Я підозрюю, що розлом якимось чином пов'язаний із силами які діють в Імперії. Можливо, хтось або щось використовує його для своїх цілей. У мене є припущення, що хтось в ельфійському місті, в тому зруйнованому, де ти був, під час проведення якогось експерименту або спеціально відкрив цей розлом. Приблизно збігається час його руйнування і появи розлому.

Я насупився, обдумуючи його слова. Розлом був аномалією, але думка про те, що ним можуть керувати, відкривала ще більше запитань.

- Може, це той самий, хто і створив браслет перенесення між світами, або хтось використовував напрацювання ельфа і використовував їх на свій розсуд.

- Можливий і такий варіант. Ми з князем відправили рунних воїнів на розвідку. - продовжив Геон. - Вони поки що справляються, але їм важко пробратися глибше. Що ближче до центру розлому, то сильніше магічне збурення. Можливо, там є артефакт або джерело сили, що живить аномалію, не вдалося з'ясувати це поки що нікому, а також не зрозуміло, внаслідок чого він працює, і ще не визначено цикли відкриття розлому.