Розділ 18.

Дочитавши руни над першим рунним камінням, я викликав поміщеного в нього воїна. Спалах світла, який осяяв коридор і переді мною матеріалізувався рунний воїн з бойовим молотом. Його масивна і значна фігура була одягнена в обладунки, що переливалися тими ж хитромудрими візерунками, які були вигравіювані й на каміннях.

- Привіт. - сказав я йому.

- Ти хто такий? - запитав хлопець і почав озиратися.

- Зараз розповім, тільки другого виклику.

- Небезпека є?

- Так, павуки з розлому наприкінці тунелю, я кількох там убив та перегородив прохід, - рунний камінь починав тільки пульсувати, - та й ще їх тіла перегороджують прохід, по ідеї інші не пролізуть.

- Я піду перевірю.

- Добре.

Поки перший ходив на розвідку я викликав другого воїна. Спалах і переді мною матеріалізувалися рунний воїн із масивним мечем.

- Привіт.

- Небезпека?

- Зараз поки що ні, уже інший воїн перевіряє - там, я вказав, в якій стороні.

- Яка ситуація, де ми?

- Пішли до першого, я відразу обом розповім. Тебе як звати?

- Манус.

- Олесь. Будемо знайомі. - ми дісталися до виходу, а тут вже прибили ще одного павука, бо один із трупів тварюки  витягли.

- Сіг, привіт. - відгукнувся хлопець, що йшов зі мною, що тут у тебе?

- Знову павуки. - вони обнялися, а ми познайомилися, і я їм коротко розповів, що тут у нас у світі коїться, де ми знаходимося і чим я тут займаюся.

- Барк, кажеш, там нагорі.

- Так. Я намагався зв'язатися, але він не відповідає.

- Куди веде тунель знаєш?

- Ні.

- Тоді ходімо перевіримо. Бо на дворі їх дуже багато.

Так з воїнами рун на моєму боці, я почав свій шлях углиб тунелів ельфійського міста підсвічуючи себе магічним кристалом. Тутешні проходи були більш похмурими, схоже тут давно ніхто не ходив, павутиння звисало і налипало на спорядження. А викладені кам'яні стіни то змикалися то розширювалися навколо нас у міру того, як ми заглиблювалися в забуті глибини міста. Підземелля під містом схоже являло собою лабіринт стародавніх проходів, давно забутих і прихованих від сторонніх очей, я вважав, що це якийсь запасний вихід з міста. У міру просування цими тунелями в повітрі все сильніше відчувався запах сирої землі та гнилі. Один воїн рун йшов попереду, а інший позаду мене, так наші кроки відбивалися луною від кам'яних стін, а воїни були завжди готові до будь-якої загрози, що може з'явитися з тіні.

Так ми й просувалися через зруйновані камери та тунелі, які були давно занедбані, а місцями стіни були вкриті вицвілими ельфійськими написами та згнилими реліквіями давно минулих часів. Але в міру того, як ми заглиблювалися, повітря ставало дедалі важчим, а потім з'явився слабкий запах павуків, який запам'ятався мені ще з печер гномів, і його я не сплутаю ні з чим, схоже, тут у них десь є лігво у печерах.

Зрештою ми вийшли на природну систему печер під містом. Проходи тут були вимиті водою і були гладкими, а тунелі петляли під землею, як лабіринт. Було очевидно, що павуки зробили ці печери місцем свого розмноження і десь далі є вихід в гори. Сморід від павутини та гнилі був нестерпним, згодом ми виявили саме серце розсадника павуків. Навколо стіни були вкриті густою павутиною, а в глибині печери виднілися велика кількість коконів. Прийшли, далі проходу не було, тільки через лігво.

До знищення лігва ми приступили не відразу. Щойно обговорили й узгодили план дій, обговорили деталі, ретельно підготувалися і продумали все до дрібниць.

Почати ми вирішили з краю самого лігва, а потім планували методична знищувати кокони в перших рядах доти, доки це буде безпечно для рунних воїнів, я тим часом розіллю олію, якої я набрав у гномів. Потім, якщо буде велика група нападати, підпалимо і відійдемо у вузький лаз, з якого ми прийшли. Про те, що павуки здатні звалитися на голови, воїни пам'ятали, тому я вважав за краще спочатку магією пройтися по стелі та по максимуму вичистити верх, щоб вдруге нас зненацька вже не застали як у печерах гномів.

Воїни погодилися діяти за запропонованою мною схемою: спершу почистили прохід тунелю від павутиння в бік лігва, потім я висвітлив стелю і збив магією кількох павуків, що засіли там серед сталактитів, а потім у справу вступили воїни. Вони почали руйнувати всі кокони, що траплялися на дорозі, попутно добиваючи дрібних павуків, які намагалися вибратися всередині. А я намагався вже після них добити поранених, розлити олію і магією освітити всі закутки печери. 

Ми так пройшли десь половину печери, а потім до нас почали заскакувати з далекого проходу інші павуки, вони клацали, ніби спілкувалися між собою, або закликаючи так на допомогу. Але воїни справлялися, а я лише тільки допомагав збивати магією тих, хто ліз по стелі, а коли розлючені тварюки в великій кількості досягли воїнів, то до справи в них долучалися списи, а потім мечі, і нарешті моя магія. Намагався великих збивати, заощадлива, магічними стрілами, пам'ятаючи як на березі мене відключило від перенапруги при використанні магії.

Коли я вже думав, що ми спокійно дійдемо до виходу з цієї печери, то з'явився здоровий павук, який впритул пролазив через прохід, попутно давлячи павуків, що забарилися на проході.

- Відходимо. - викрикнув Сіг.

Воїни почали відступати, а пара швидконогих павуків кинулася нас наздоганяти, попутно плюючись павутиною. І ось щойно здоровий павук проліз, за ним одразу ж вискочило кілька десятків середніх, і вони вже лізли в усіх напрямках печери. Я зірвався з місця, пора підпалювати. За кілька секунд подолав відстань, що залишилася до тунелю, схопив вже розпалений тут смолоскип і закинув його в ще вільне від павуків облите маслом місце. І треба визнати, що поспіхом я не влучив куди цілив, факел зачепився за сталактит і впав не в туди. Але іскор якраз вистачило, щоб підпалити в кількох місцях олію, спалахнуло файно, після чого павуки, які злагоджено рвонули за воїнами, перетворилися на неорганізоване стадо. Вони нічого не могли протиставити вогню, який пожирав їх, ні врятувався тут від нього ніхто, ні ті, що дружно тікали в тунель назад, ні ті, що вилізли під стелю, всі в одну мить перетворилися на смажені тушки. Тільки найбільші ще якось пережили це пекло і то, їх потім теж добили. Воїнів теж обпалило, і коли ми відбігали тунелем від печери, що чаділа, на броні Мануса ще горіла прилипла павутина.