Розділ 13.

Місцеві житлові приміщення в таверні фортеці були затишними та функціональними. Тут кожна кімната була обставлена міцними дерев'яними меблями ручної роботи, а на стінах висіли гобелени. Приміщення були з'єднані мережею вузьких, освітлених коридорів, що полегшувало невеликим гномам переміщення і захист у фортеці. Це я розглядав поки всі заселялися. Потім спустилися в зал, перекусили та залишився в таверні тільки Сет, дізнаватися про те, що тут коїться, а решта вирушили митися і спати. Нам обіцяли розтопити лазню, у цій частині їхнього континенту було багато дров і тут були дешевші ці послуги, ніж у столиці та в порту. Загалом вечір пройшов добре, і відпочили, і помилися після подорожі. Завтра знову в дорогу.

Вранці нарада, закупівля необхідного і знову в дорогу, я прилаштувався і слухав розповідь про те, що нас чекає попереду.

- На тому місці була колись давно шахта. - розповідав Сет. - Потім виробку закинули й там завелися павуки.

- У цій долині розташовується велика мережа шахт і тунелів, де ми видобуваємо дорогоцінні метали та каміння. - додав Рдам. - Тунелі йдуть углиб гори, хороші тут поклади.

- Так от, - продовжив Сет, - вони розмножилися так, що збиралися навіть евакуювати захисників фортеці. Але рунні воїни допомогли, зачистили підземелля вогнем і мечем.

- А яка зараз ситуація? - запитав Барк.

- Іноді вилазять невеликі павуки, але з ними справляються і самі шахтарі. Кілька років тому був набіг із печер на місцеву долину, тоді гноми випалили кілька гнізд у шахтах, і павуки трохи заспокоїлися. Зараз більш-менш спокійно. Але все одно потрібно бути напоготові.

- Зрозуміло. Рдам, ти знаєш куди тут іти? - запитав воїн.

- Так, до обіду будемо на місці. Коли я тут востаннє був, нас проводив місцевий шахтар до місця битви. Заглянемо до нього, він проведе і все покаже.

- Добре.

Так і сталося, до обіду ми були на місці, знайшли місцевого гіда, залишили в нього наш візок і вирушили в подорож шахтами в глиб гори. Гном справді був старим, напевно, шахтар, який давно пішов на спочинок і знає всі місцеві лабіринти. Він усю дорогу бурчав про нудну молодь, яка замість того, щоб працювати, розглядає місцеві пам'ятки. Сет йому зі своїх запасів налив пива і гном подобрів. Тунель потрібної нам шахти йшов углиб гори та освітлювався безліччю грибів, що світяться, вони й давали світло шахтарям, гномам його для роботи вистачало. Нам же такого було мало і ми дістали своє додаткове світло. Стіни тунелів були укріплені дерев'яними балками та опорами, це забезпечують безпеку і стабільність гірничих робіт, землетрусів тут було мало.

Нас гном провів на місце битви рунних воїнів, це виявилася невелика печера зі сталактитами та сталагмітами й невеликим струмком, що протікав через неї. Нічого примітного тут не було, схоже це не те місце, я прочитав виклик каменю рун і мені показало, що схоже на нього каміння знаходиться набагато далі в горі.

- Барк, - сказав тихенько йому, - це не те місце, мені показує, що треба йти далі за цими стінами, метрів триста вперед і нижче.

Він покликав Рдама і розповів про мої проблеми з пошуком.

- Мене сюди теж водили та казали, що саме це місце битви. Зараз запитаю у провідника. Шановний, а нижче від цього місця немає шахти? - він показав у стіну, де, за моїми припущеннями, знаходяться каміння рун.

- Так, там є далі печери, але туди ніхто вже давно не ходив.

- Нам потрібно саме туди, нижче.

- Добре, зараз відкрию. - гном за одним зі сталагмітів відсунув камінь і з'явився лаз, що веде нижче, кудись же має витікати струмок, що тече печерою.

Він пішов першим, а ми слідом за ним. Пройшовши метрів двадцять у тьмяному світлі, я відчув на обличчі дотик чогось липкого і відсахнувся. Це щось, що потягнулося за мною слідом, вперто не бажаючи відпускати моє волосся. Провів долонею по ньому, це виявилося липке павутиння, воно було тут усюди. Виявляється, в цьому краю шахти гномів водяться павуки, які ніколи теплих почуттів у мене не викликали.

Моїм першим бажанням було піти звідси, але потім я згадав, що нас багато і всі досвідчені воїни, а вони бачать те саме, що і я, а отже, небезпеки поки що немає. Наші земні павуки людьми не харчуються, а вкусити можуть тільки з метою самооборони, або ти на них наступив. З іншого боку, що я знаю про місцеві їхні види, ці обвисли зі стелі переплетення павутиння наочно вказували на те, що пролізти в цих переплетеннях могли тільки дрібні, значить великого павука в цій печері немає. Тож поки що не будемо здіймати паніку, а перевіримо, ближче ми підійшли до рунних каменів чи ні, перевірив, ні, ще далеко, потрібно нижче.

Попереду мене йшов Сет із Барком, а позаду Альміса з Віарном і замикав нас Рдам. Я пішов далі, намагаючись пригинатися, щоб уникнути зустрічі з павутиною. А коли знову вліз у павутиння, плюнув і вирішив, що зніматиму його мечем, потім почищу, але той різав його добре і павутина до нього не прилипала, от і добре. Хто знає, як далеко тягнеться ця шахта, вимажуся з ніг до голови, та й потім чистити речі можна довго. Так ми минули ще одну печеру, а потім вийшли ще через метрів сто в іншу, і пройшли нею десь до середини.

Я дивився під ноги та на всі боки й не помітив, як уперся в щось м'яке, це була спина Сета. Він стояв у центрі печери й уважно розглядав стелю над нами, щось йому там не подобалося. Поруч стояв Барк із мечем і смолоскипом і теж вдивлявся в стелю. Мене теж це зацікавило, що там вони побачили, там щось ворушилося, а в цей час гном-провідник продовжував іти далі, як ні в чому не бувало.

- Що це таке на стелі? - тихенько запитав я у воїна.

- Схоже на ще одне лігво павуків. - Барк гукнув провідника і показав йому вгору пальцем.

Той придивився і зблід, а потім повільно став до нас повертатися, а ми стали відходити до стіни, бо до проходів було далеко бігти. Уже біля стіни мої пальці торкнулися чогось м'якого за спиною, на дотик схоже було на переплетення тонких ниток, кимось дбайливо згорнутих у кокон. Підсвітив, дуже великий виходить кокон. Я підрізав мечем частину ниток і на мене з кокона випало тіло засушеного гнома. Побачене змусило мене похолодіти, крик завмер у горлі, Барк закрив мені рот рукою.