Розділ 9.

Далі ми продовжували рухатися підземеллями, і наступна зупинка була у великому гроті на березі моря. Там гноми почали вивантажувати товари й кудись їх переносити, а ми ходили навколо, розминаючи затерплі від довгого сидіння ноги.

— Так, де ми все-таки перебуваємо, Барк? — звернувся я до воїна, продовжуючи ставити запитання щодо навколишнього світу.

— Це стародавня фортеця вартових, — озвалася Альміса, яка злізла з повозки та махнула мені рукою. — Ходімо, покажу тобі дещо. Я читала про неї колись у бібліотеці батька.

Згодом ми піднялися вирізаними в скелі сходами на невеликий майданчик майже під стелею грота і зупинилися перед зачиненими дверима. Альміса кілька разів смикнула за ручку, але двері не відчинялися.

— Допоможи мені, Барк, — попросила вона.

Воїн легко відкрив важкі кам'яні двері, і на нас відразу подуло свіжим морським повітрям. Перед нами відкрився невеликий майданчик з огорожею. Барк зробив кілька кроків вперед, відштовхуючи ногою палиці та листя, які сюди нанесло вітром з сусідніх височин. Було видно, що гноми сюди заходять нечасто. Альміса пішла слідом за ним, а я прикрив двері.

— Дивись, який чудовий вид звідси, — захоплено сказала вона.

Таких краєвидів я ще не бачив. Перед нами розкинулося безкрає море, а вдалині було видно кілька вітрильників. Зліва — фортеця в бухті з низькими вежами по краях. Майданчик, де ми стояли, був вирубаний у скелі на одній зі скель, акуратно огороджений і надійно прихований від сторонніх очей. Ймовірно, тут колись був спостережний пункт.

Праворуч, біля берега, розкинулися невеликі сади з фруктовими деревами, висадженими в чіткій послідовності. Там гілки та стовбури дерев були майстерно переплетені, утворюючи своєрідні арки. Зліва внизу, біля моря, виднівся рівний майданчик, схожий на причал. Саме там гноми вантажили тюки та бочки на вози зі складу на березі. Поряд з ними патрулювали кілька воїнів у важких обладунках з дворучними сокирами та арбалетами.

Вдовж причалу стояла велика кам’яна будівля, а в самій горі були помітні бійниці, вирубані над водою. Саму фортецю з моря захищали кам’яні стіни та масивні металеві ворота. Звідси було помітно складний механізм із ланцюгів, який, очевидно, приводив ворота в рух. Над ними на стіні стояв гном і вдивлявся у морську далечінь.

— Це стародавня фортеця вартових, — повторила Альміса. — Ніхто не знає, хто вони були і коли її побудували. Коли гноми прийшли на ці землі, вона вже існувала. З того часу їм вдалося відновити оборонні споруди та укріпити її.

— Від кого тут оборонятися? Від піратів? — запитав я.

— Ні, від морських чудовиськ, — пояснювала ельфійка. — Колись вони уподобали це місце та нападали на гномів в тунелях. Тільки завдяки воїнам рун цю твердиню вдалося звільнити.

— На кого були схожі ці чудовиська?

— Одне — на величезного восьминога. Інші — на риб із кістяними гарпунами, які ходять прямо, — сказала Альміса. — У фортеці є фреска, на якій зображено битву. Ми будемо проходити повз неї, ти зможеш подивитися.

— Саме тут, біля берега, загинули кілька воїнів рун, — додав Барк. — Шість, за моїми записами. Трьом вдалося повернути до міста, а інші, мабуть, зникли в безодні океану чи на березі.

— Треба сходити на той берег. Я спробую там пошукати їх металошукачем.

— Гаразд, — сказав воїн.

Ми спустилися до фортеці й пішли до зали з фрескою. Вона займала всю стіну й була справжнім шедевром мистецтва гномів. На фресці була зображена легендарна битва між п’ятнадцятьма воїнами рун та величезним восьминогом.

Кожна деталь передавала напруженість і драматизм протистояння. На передньому плані стояли воїни рун, що билися з щупальцями чудовиська. У кожного були унікальні обладунки, прикрашені магічними символами. Їхня зброя сяяла: мечі, сокири, піки та луки. Їхні рішучі обличчя добре промалював художник, як вони билися з ворогом.

Над ними височів величезний восьминіг, його масивні щупальця люто тріпотіли в бурхливому морі. Очі істоти світилися, а її гострий і грізний дзьоб був частково помітний під бурхливими хвилями. Щупальця були поцятковані присосками та шрамами — свідченнями битв, які вела ця тварюка протягом століть. На його задньому плані фрески зображено грозове небо, над яким зловісно клубочилися темні хмари. У небі ще були промальовані блискавки, які підсвічували поле бою спалахом. Саме море тут було виконано з неймовірною реалістичністю, хвилі розбивалися і пінилися навколо тих, хто воює, додаючи відчуття руху та реалістичності. Я навіть походив з боку в бік, бо мені здавалося, що битва жива та відбувається саме в цей момент, оживаючи прямо на очах.

Стоячи перед фрескою, я чув гул океану за стіною, крики гномів і чайок на причалах, які везли поклажу на візках. Художник майстерно передав силу і хоробрість рунних воїнів, які боролися з труднощами та прославили себе в цій легендарній битві. Фреска слугувала не лише витвором мистецтва, а й нагадуванням про історію та героїзм цих воїнів, бувши вічною даниною їхній відвазі та майстерності.

— Куди далі, Барк? — спитав я, трохи відійшовши від фрески.

— Тут недалеко, відразу за пірсом, — відповів він.

Ми пройшли кілька сотень метрів по пірсу, і перед нами відкрилася широка мілина. За невеликими каміннями я дістав зі сховища персня металошукач та підготував його до роботи на піску. Мій прилад був оснащений усім необхідним для пошуку на морському пляжі: інтелектуальний баланс ґрунту компенсував вплив морської солі та усував помилкові спрацьовування, а технологія дискримінації дозволяла точніше визначати кольоровий метал під землею. Адже я не хотів витрачати всі сили на викопування залізяк. Увімкнувши збережені налаштування на рунічні каміння, я з передчуттям знахідок пішов уперед.

Туди де біля скель височів вирізаний із граніту рунний воїн із мечем. Зараз тут панувала безтурботна атмосфера: хвилі м'яко билися об піщаний берег, і ніщо не нагадувало про ті стародавні героїчні часи. Піски часу стерли всі фізичні сліди протистояння. Так намагаючись знайти хоч якісь залишки минулого, я методично обстежував місцевість металошукачем у пошуках рунних каменів.