Розділ 8.

— Я думав, що усі гноми живуть під землею, — сказав я, спускаючись крутими сходами до приміщення таверни.

— На цьому острові колись давно знайшли великі поклади руди, — пояснював Барк, — і першими його зайняли гноми. Те, що ти бачиш, — лише верхівка міста. Під землею розташовано багато тунелів, де відбувається видобуток корисних копалин. В цьому місті живе близько ста тисяч гномів.

— Вже більше, — поправила Альміса.

— А чим вони тут харчуються?

— Придатної для сільського господарства землі тут мало, — почала пояснювати ельфійка. — Скелисті ґрунти, обмежені рівні поверхні, близькість солоного моря й постійні вітри ускладнюють обробіток. Але у будівництві підземних приміщень гноми досягли великих висот. Їм самим під землею жити комфортніше. Саме у тунелях влаштовані теплиці для вирощування грибів та інших рослин, якими вони харчуються.

— Вони на поверхні почуваються так само як ми у їхніх тунелях, — додав Барк. — Знав багатьох гномів, бував у їхніх підземеллях. Насправді ми зараз у дуже населеній місцевості. Гномів тут живе багато, просто всі вони під землею. А верхівка міста — для приїжджих.

— А що там на ринку говорили про торгову зону? — запитав я, оглядаючи просторий хол зі стійкою, в який ми потрапили після спуску.

Біля стійки уже стояв Сет, домовлявся про поселення. Якщо портова таверна більше нагадувала корчму, де в першу чергу потрапляєш до їдальні, то тут усе було інакше. Окремо вхід в цьому холі в їдальню окремо в житлові кімнати. Просторий хол був викладений кам'яною плиткою, на стінах у кам'яних рамах пейзажі: підземні гроти, море та ліс. Однак вікон не було. За високим столом сиділа гнома, захоплено щось обговорюючи із Сетом. А прислужники тут були різних рас, в основному люди та орки.

— У місті є кілька торгових площ, — відповіла Альміса. — Є оптова й роздрібна, а також ексклюзивна для різних гостей й товарів. Склади та торгові площі обладнані на всіх рівнях, і на кожному є житлові квартали для персоналу, таверни, крамниці, розважальні заклади — усе, що має бути. Перша площа, біля самого порту, нами вже пройдена. Інша — на першому рівні під землею, осторонь центральних ходів, і доступна лише через контрольовані тунелі. Навіщо тобі?

— Просто цікаво. Хотілося б подивитися, що там продають.

— Тут усе відбувається за запрошенням від торговців, — сказала дівчина. — Якщо хочеш подивитися, що пропонують, йди до спеціалізованих крамниць на поверхні. На міську площу, мабуть, ми потрапимо сьогодні. Там дорожче, але різноманітніше.

— А де ми тут будемо шукати рунні каміння? — запитав я. — І чи відомо, де знайти пророка?

— Я тобі розповім, — почав Барк. — До міст гномів поверхнею не дістатися, лише підземними шляхами. Тут потрібні особливі вози та провідники. Їхні великі містечка влаштовані біля шахт, де видобувають руду. Між ними курсують каравани, а усі товари возять тунелями, там і угоди укладаються. Нам звідси треба дістатися до столиці гномів цього острова — вона на півночі, приблизно за п’ятдесят кілометрів під землею звідси. Саме там живе пророк.

— Я все замовив, — сказав Сет, коли повернувся до нас. — Добре, що заздалегідь передав заявку на кімнати, вдалося взяти для всіх кімнати поруч. Пішли.

Він провів нас до номерів, де ми склали речі. Кімнати тут були значно кращі, ніж у портовому місті: площею близько семи квадратних метрів, де було все необхідне — ліжко, стілець, стіл. На стінах та стелі — кам’яні барельєфи, на підлозі біля ліжка — щось на кшталт коркового дерева.

У кімнатах було тепло й затишно, що дивно для підземелля. Освітлення забезпечували два кристали, здобуті в надрах гір. Ми заселилися, привели себе в порядок, а потім вийшли до їдальні на перекус.

А у таверні інтер’єр був спартанським, без зайвих прикрас. Лише кілька гобеленів на стінах додавали затишку, проте замість пейзажів, як у холі, на них були зображені сцени з життя гномів.

Їжа тут була смачна, проте ціни значно вищі, ніж у порту. Наприкінці перекусу до нас підійшов один із гномів, який погодився взяти нас із собою у караван до столиці. Сет замовив напої, і вони разом із Барком обговорювали умови мандрівки. Я та Альміса уважно слухали. Легенда була та сама: ельфійка подорожує, прагне придбати цікаві речі та побачити світ.

У таверні подавали переважно сидр, пиво та міцну грибну настоянку. Вино тут було привізним і коштувало значно дорожче. Ближче до обіду, за місцевим часом, таверна почала заповнюватися представниками різних рас. Жодних расових упереджень серед відвідувачів не спостерігалося — усі спілкувалися на рівних. А коли від нас пішов помічник караванника, ми вирушили оглядати місцеві крамниці.

Міський ринок гномів нагадував жвавий вулик: тут панували різноманітні аромати їжі, лунав дзвін металу і жвава балаканина торговців та покупців. Сам ринок розташовувався у величезній печері з колонами, стеля якої виблискувала яскравими кристалами, наповнюючи простір м'яким, потойбічним світлом.

Уздовж колон стояли кам'яні прилавки, на яких гноми демонстрували свою знамениту майстерність. Я бачив, як за одним із прилавків коваль працював над хитромудрим візерунком на обладунках, його ритмічний дзвін молота лунав у печері. На сусідньому прилавку була виставка мечів, бойових сокир, щитів та шоломів, кожен з яких свідчив про його високий професіоналізм. Саме біля нього затрималися Барк та Сет.

Альмісу ж зацікавила ювелірна крамниця, яка виблискувала дорогоцінними каміннями та виробами. Каблучки, намиста й браслети з огранованими смарагдами, сапфірами та рубінами привертали увагу своїм блиском. Господар крамниці, товстий гном із хитрим поглядом, одразу розпізнав смак ельфійки й запропонував дівчині прикраси, які підкреслювали її красу. Він постійно користувався лупою, демонструючи якість та витонченість своїх виробів. Ми просиділи біля нього майже годину, поки Альміса не закінчила свої покупки.

Далі ми попрямували до лавок з їжею. Повітря тут наповнювали аромати цікавих для мене страв: м'ясних пирогів, густого рагу з грибів, що кипіло в казанах, і свіжоспеченого хліба. До цього всього продавці пропонували різноманітні напої: ель, медовуху та пиво, зварене на меді підземних бджіл, що було фірмовою стравою місцевих пивоварів.