Розділ 7.

Я вважав, що час ввечері, що залишився, проведу на палубі судна, але не судилося, ми після завантаження відчалили буквально через десяток хвилин. Судно було готове до подорожі, все було завантажено й укомплектовано, команда була на місці. Капітан бажав вночі вже рухатися до острова, вітер був попутний, небо чисте і море спокійне, піднялися на палубу, а слідом за цим матроси почали підіймати трап наверх. Біля великої барабанного ворота також метушилося четверо людей, які почали налягати на її важелі, піднімаючи з дна порту якір. Не встигли вони закріпити якір, як судно відчалило, затріпотіли вітрила, і ми вийшли в море.

Мені, по суті, нічого не було відомо щодо поведінки в морі, тільки й згадалися настанови Геона під час вирушення: "Опинишся в морі, поводься, як моряк, у місті - як містянин тощо", - завжди говорив він. Вже темніло. На борту нас вже чекала команда і капітан. Капітан до моменту нашого прибуття вже розподіляв обов'язки команді, на кшталт того, кому що робити та коли. Разом із ним, ми немов у бога за пазухою, стверджував таке капітан для нас. Подивившись на нас - новоприбулих, які стоять групою, де ми зайшли на корабель, він злегка забарився і взяв паузу.

На борт ми зійшли вчотирьох: я, Барк, Альміса і Сет. Один із боцманів, що стояв поруч із капітаном, скористався тишею і виголосив, очевидно, дотепний жарт. Уся не зайнята команда розсміялася. На жаль, я не розчув, що саме він сказав, але за завзятим гоготом команди, здогадуюся, що жарт адресований нам. Здається, суть була в тому, що ми прибули найпізніше, а капітану через нас доведеться заново все роз'яснювати.

У сутінках було складно підрахувати кількість людей на судні, хоча й горіли кормові ліхтарі. Орієнтовно команда складалася з двадцяти п'яти-тридцяти осіб. Гучним, наказовим голосом капітан закликав усіх до тиші та продовжив свою промову. Ну або почав заново.

- Отже, інформація для новоприбулих. - він кинув боцману і затримав погляд на нас, чотирьох, які стояли біля корми судна.

- Наша мета південні острови, там ми пройдемо і заповнимо трюми припасами та провізією, після чого рушимо далі на південь. Судно завантажене деревом і пшеницею

- Куди на південь? - вигукнув один із матросів.

- До королівства гномів. А тепер всі по місцях, працювати.

Там, у гномів, за версією ельфа перебував пророк.

Ми відпливли у відкритий океан, вітер і справді був попутний. Він гнав нас усе далі й далі від рідних земель ельфів. Розселили нашу групу у дві каюти біля капітанської, мені дісталася кімната з Альмісою. Перші ніч мене трохи заколисувало, але ельфійка дала зілля і стало легше, а до ранку стало взагалі нормально.

- Це поширена реакція, таке часто буває з недосвідченими моряками. - посміюючись, заспокоювала мене вона.

Вітряні дні змінювалися спокійними ночами. Все йшло своєю чергою, я вбирав знання з каменю на персні, вдень сидів на носі корабля з Альмісою, було там зручне місце, вчилися. Увечері найчастіше слухали розповіді воїна як поводитися в тій чи іншій ситуації, обговоренням поведінки та моїми спробами щось зробити з магічних вправ. Вечорами та в обід, весь екіпаж, крім командного складу, їв зі спільного котла. А нам їжу видавали окремо в обмеженій кількості, ситну, але не різноманітну, явно економлячи на запасах провізії. Індивідуальні тарілки й ложки були в кожного, воїн подбав про набори. Кок часто змішував доступні йому продукти в одну страву, це були зазвичай м'ясна каша, неабияк пересолена, пляшка вина на день, вода, сухарі, коржі.

У перші дні мені особливо не вистачало звичного даху над головою. Найбільше я сумував за спокійним сном у своєму ліжку, чи то мій світ, чи то кімната мага. Тут на кораблі постійно хтось чимось гримів, десь падало або перекочувався такелаж, гундосили пропитим голосом моряки. Що може бути краще, ніж спати у своєму ліжку на м'якому ліжку, а тут ледве засинав, галасно. Люди так дивно влаштовані, вони сильно прикипають до тих умов життя, в яких перебувають, а під час зміни обставини відчувають неминучий дискомфорт, який виліковується тільки часом і звиканням до нових умов. На кораблі я спав у гамаку, як і ельфійка, натягнуті в нашій каюті. Трохи теж було не зручно.

Команда у вільний час грала в незнайому мені карткову гру, один із матросів мав у себе оригінальну колоду карт зі щільного паперу. Часто закликав нас зіграти з ним. Карти були неймовірної краси та були ілюстровані яскравими малюнками, які, за твердженням господаря, мали сакральний сенс. Мені найбільше запам'яталися дві карти, що символізують сонце і місяць. На них були зображені дві абсолютно протилежні дівчини, та, що тримала в руці сонце, світилася і випромінювала добро, а друга, що тримала місяць, була похмура і випромінювала зло, за словами моряка. Я думав такою красою можуть володіти тільки багаті люди. Матрос завжди спритно ухилявся від запитань, де він їх роздобув, легко вмів заговорювати зуби та викручувався з будь-якої ситуації. Напевно вкрав, одностайно думали багато хто, особливо ті хто сідав з ним грати за один стіл.

Загалом за перші дні шляху багато моряків не злюбили цього карткового гравця. Капітан навіть хотів забрати в нього колоду, намагаючись зупинити азартні ігри, але той примудрився їх заховати та пообіцяв більше не грати на ставки, а тільки гадати. За чверть срібного він пропонував поворожити нам майбутнє за допомогою своїх карт. Дуже мало хто з команди погоджувався віддати цьому моряку свою чесно зароблену платню. А я спробував, мені розклали подоби карт таро перед ногами, я вибрав із них десяток карт. Моряк почав віщати про шлях, про вибір, про удачу, про багатство, про кохання, а потім заткнувся і якось дивно подивився на мене, перетасував і ще раз роздав, я повторив вибір. Попалися майже всі ті самі карти, він злякався і після цього більше нікому не ворожив і навіть не грав у карти. Дивне все це, воїн рекомендував не робити більше так, нас так добре запам'ятають.

Вітер благоволив нам. Через кілька днів шляху ми досягли заданого берега острова, тут теж був перевалковий порт, але не такий великий, як у місті. Здалеку берег острова здавався блакитним, дно проглядалося на багато метрів вниз. За день відпочинку ми поповнили запаси води та примудрилися роздобути різноманітну їжу, Барк закупив в'яленого м'яса, смажену птицю, фруктів і молока з печеним хлібом. Увечері балувалися своєрідними делікатесами після морської їжі. Капітан продав трохи пшениці та кілька дерев'яних балок для місцевих. Кок пізніше теж урізноманітнив наш стіл місцевими закупленими продуктами.