Розділ 7.

Моїм сподіванням провести вечір, споглядаючи портову метушню, не судилося справдитися. Не минуло й десяти хвилин, як ми ступили на борт, а корабель уже відчалював. Судно вже було повністю готове до подорожі: трюми завантажені, команда на місцях. Капітан не бажав гаяти часу, адже погода сприяла: небо було чистим, море спокійним, а вітер — попутним. Щойно ми опинилися на палубі, матроси прибрали трап, а четвірка дужих чоловіків біля кабестана вже вибирала якір. За мить вітрила наповнилися вітром, і ми вийшли з бухти у відкрите море.

Я, зовсім не обізнаний у морських звичаях, міг покладатися лише на настанови Геона:

— «Опинишся в морі — поводься, як моряк, у місті — як містянин», — начебто так казав він.

Вже сутеніло. На кораблі капітан, оточений командою, саме розподіляв для всіх обов'язки, але, побачивши нашу групу, що стояла біля борту і не знала куди подітися, на мить завагався. Боцман, скориставшись цією паузою, відпустив, очевидно, якийсь вдалий жарт. Я не розібрав його слів, але завзятий регіт усього вільного від керування судном екіпажу свідчив, що жарт був адресований нашій появі та тому, що ми не знали, що нам тут робити далі.

На цьому борту, освітленому лише кормовими ліхтарями, було зараз складно точно підрахувати точну кількість людей, тож їхня чисельність сягала десь двадцяти п'яти-тридцяти осіб. Гучним, наказним голосом капітан миттєво закликав усіх до тиші та рішуче продовжив свою промову — чи то з того місця, де зупинився, чи то почав інструктаж заново.

— Отже, інформація для новоприбулих, — він показав щось боцману та затримав погляд на нас. — Наша мета зараз — південні острови, там ми поповнимо трюми припасами та провізією, після чого рушимо далі на південь. Судно завантажене деревом та пшеницею.

— Куди на південь? — вигукнув один із матросів.

— До королівства гномів, а тепер усі по місцях, працювати, — сказав капітан та підійшов до нас.

Саме у гномів, за версією Геона, перебував пророк. Згодом капітан розселив нашу групу у дві каюти біля своєї; мені дісталася кімната з Альмісою. А через деякий час ми відпливли у відкритий океан, і вітер справді був попутний. Він гнав нас усе далі й далі від земель ельфів. Першу ніч мене трохи заколисувало, тож ельфійка дала мені трохи еліксиру, і стало легше, а до ранку я почувався вже цілком нормально.

— Це поширена реакція, таке часто буває з недосвідченими моряками, — посміюючись, заспокоювала мене зранку вона.

Вітряні дні змінювалися спокійними ночами. Подорож йшла своєю чергою. Я в цей час вбирав знання із каменя на персні. Вдень сидів на носі корабля з Альмісою, де ми й навчалися та читали книжки. Увечері найчастіше слухали розповіді воїна про те, як поводитися в тій чи іншій ситуації, та обговорювали мої спроби магічних вправ. Вечорами та в обід весь екіпаж, крім командного складу, їв зі спільного котла. Нам же їжу видавали окремо в обмеженій кількості: ситну, але не різноманітну, явно економлячи на запасах. Тут індивідуальні тарілки та ложки були в кожного — Барк подбав про такі набори. Кок часто змішував доступні йому продукти в одну страву, зазвичай це була м'ясна каша, добряче пересолена, кружка вина на день, вода, сухарі та деякі овочі.

У перші дні мені особливо не вистачало звичного даху над головою. Найбільше я сумував за спокійним сном у своєму м'якому ліжку, чи то у моєму світі, чи то в кімнаті мага. Тут, на кораблі, постійно хтось чимось гримів, а ще десь падав або перекочувався такелаж, а ще пропитими голосами перемовлялися моряки. Здавалося, що може бути краще, ніж спати у власному ліжку. А тут я ледве засинав. Люди дивно влаштовані: вони сильно прикипають до умов, у яких перебувають, а під час зміни обставин відчувають дискомфорт, який лікується тільки часом та звиканням. На кораблі я спав у гамаку, як і ельфійка, натягнутому в нашій каюті, що також було для мене досить незручно.

Команда у вільний час часто грала в незнайому мені карткову гру. Один із матросів мав гарно розмальовану колоду карт, виготовлену зі щільного паперу, і часто запрошував нас приєднатися. Карти були неймовірно красиві, прикрашені яскравими ілюстраціями, які, за словами власника, мали сакральний сенс. Найбільше мені запам’яталися дві карти, що символізували Сонце та Місяць. На першій була зображена світла дівчина, яка тримала в руці Сонце та випромінювала добро. Друга карта зображувала похмуру дівчину з Місяцем у руці, яка, за словами моряка, втілювала зло.

Я був упевнений, що таку красу можуть дозволити собі тільки дуже заможні люди. Проте матрос спритно ухилявся від будь-яких запитань про те, де він дістав цю колоду, майстерно «заговорюючи всім зуби». Дехто з команди підозрював, що він її просто десь поцупив. І цей матрос не мав популярності серед інших. Капітан навіть хотів конфіскувати колоду, щоб припинити азартні ігри на борту, але матрос встиг її сховати та пообіцяв більше не грати на ставки, а лише ворожити. За чверть срібного він пропонував усім охочим передбачити їх майбутнє. Більшість команди не бажала віддавати йому свої чесно зароблені гроші, але я вирішив спробувати.

Він розклав переді мною ці карти, чимось схожі на Таро, і запропонував вибрати десять. Я обрав з колоди, а потім він почав говорити мені про шлях, вибір, удачу, багатство та кохання. Раптом він замовк і дивно на мене подивився. Після цього перетасував карти та запропонував повторити вибір. Цього разу випали майже ті самі карти. Матрос злякався і відтоді більше не ворожив нікому і навіть перестав грати в карти. Це здалося мені дивним. Барк порадив більше не привертати до себе уваги такими речами. Хоча сам я так і не зрозумів, що тут сталося.

Вітер був сприятливий, і через кілька днів ми досягли берега одного з островів на нашому шляху. Тут був перевалковий порт, але значно менший за той, звідки ми виплили. Здалеку берег острова здавався блакитним, а дно тут проглядалося на багато метрів униз. За день стоянки капітан поповнив запаси води, а ми змогли купити собі різноманітну їжу. Барк закупив нам в’ялене м’ясо, смажену птицю, фрукти, молоко та хліб. Увечері ми ласували цими делікатесами після морського раціону. Капітан на острові продав трохи пшениці та кілька дерев'яних балок місцевим жителям.