Розділ 6.

— Доброго вам вечора, шановні, — привітав нас доволі молодий воїн у темному камуфляжному одязі. — Ми з таємної служби Імперії. Чи можна подивитися на ваші документи?

— Добрий і вам вечір, якщо не шуткуєте, — усміхнувся Барк. — У чому причина перевірки? Ми щось порушили?

— Ні, що ви. Звичайна процедура, — відповів той, озирнувшись на старшого товариша. — Вас тут просто раніше не бачили, а нових людей у місті ми завжди перевіряємо.

— Ну, якщо у вас такий порядок, то ось, тримайте, — ми витягли папери та передали їх.

Далі я з цікавістю спостерігав, як один із них провів амулетом над документами, і той спалахнув білим світлом, а старший спитав.

— Можна поцікавитися метою вашого візиту в порт?

— У нашої замовниці ельфійки є цілком конкретна мета — артефакти старих епох для її колекції, — відповів Барк.

Старший одразу втратив до нас інтерес — мабуть, такі гості тут не рідкість, а воїн тим часом продовжував.

— І я буду вельми вдячний, якщо ви підкажете, де у вашому місті найкраще шукати подібні товари, — Барк натякнув та дістав кілька монет.

Поки старший демонстративно відвернувся, молодший ледь помітно відкрив кишеню, а Барк спритно кинув туди дві срібні монетки.

— «Що ж, світи змінюються, а звички людей — ні. Хоча будь-яка інформація має свою ціну», — подумав я.

— Звісно, шановним найманцям в місті ми завжди раді, — тон службовця миттєво потеплішав. — Зараз все розповімо та покажемо, де у нас і які товари краще брати.

Мабуть, вони ще й відсоток отримають від тих продаж. Далі пішла детальна розповідь про те, куди та до кого в порту звернутися. Я в цей час розглядав причал, крадькома поглядаючи на старшого. Поки молодший розливався соловейком, цей сканував нас пильним поглядом, ніби звіряючи з чимось у пам'яті. Спочатку оглянув усі речі на Барку, а потім узявся за мене. Його погляд затримався на монетці на моїй шиї, каблучці, взутті, мозолях на руках. Мене він вивчав значно прискіпливіше. Чимось я йому не сподобався — можливо, через нестандартну зовнішність. Через деякий час розмова завершилася, і вони пішли.

— Не подобається мені все це, — промовив Барк, коли ми рушили до найближчих крамниць. — Схоже, нас помітили ще біля воріт, але поки що не зрозуміли, хто ми такі.

Згодом ми обійшли всі магазини та лавки в місті, але рунних каменів не знайшли. Підробки траплялися, а от справжніх не було. Та й загалом, принаймні для мене, тут було мало чого цікавого. Проте Барк прикупив кілька похідних нам речей, сказавши, що вони згодом знадобляться. Щодо рунних каменів нам в одній лавці порадили звернутися до начальника порту — казали, він давно збирає та продає різноманітні артефакти та старовину. Але цим ми вже займемося вранці. Барк уже домовився з якимось чоловіком в лавці про завтрашню зустріч. Незабаром стемніє, тож час забирати Альмісу й обговорити завтрашні плани.

-------

Інтерлюдія. Альміса

Тренування йшли добре: юнак помітно прогресував. За ті два тижні, що я з ним займалася, він став більш стриманим, посидючим і старанніше повторював пройдений матеріал. Усе, що я казала, він виконував, відточуючи навички майже до досконалості. Звісно, можна було списати це на ефект зілля, але багато залежало і від його власної волі, адже саме з наполегливим повторенням приходить майстерність.

Щоправда, періодично він допікав мене з себе своєю несерйозністю та недоречними жартами, але я стримувалася. Більше мене турбувало те, що Фаргон, здавалося, навмисно калічив себе, щоб я залишалася тут довше. Мені було не важко, але все це вже просто трохи набридло: юнак був замкнутим, а Геон — постійно був зайнятий. Я так і не могла зрозуміти, навіщо його навчають так інтенсивно.

А потім стався цей напад, мене тоді врятували амулет батька, тренування та досвід, здобутий на схожих тренуваннях… Але чому саме він? Чому стільки шукачів Імперії послали за цим юнаком? А може, це не за ним? В мене були лише питання без відповідей. Геон відмахувався, повторюючи свою улюблену приказку: «менше знаєш — краще спиш». Дивні справи тут кояться.

Майже все прояснилося, коли одного разу я занесла Геону їжу в кабінет. Те, що сталося далі, просто ввело мене в ступор. Як тільки я зробила крок всередину, в повітря злетіли книги та речі, а з-за столу піднявся рунний воїн. Я його відразу впізнала — його обладунки неможливо було сплутати ні з чим. Ми всі завмерли, не рухаючись. Мій мозок просто відмовлявся аналізувати цю ситуацію.

Геону що вдалося самостійно активувати камінь рунного воїна! Я на обережно пройшла всередину, поставила тарілки та вийшла. Це ж виходить, якщо ельфам вдасться знайти всі каміння рунних воїнів у світі, у нас буде наймогутніша армія на континенті, і ми зможемо з ними закрити розлом, з якого лізуть павуки в наші ліси. Та, ми зможемо багато чого з ними у світі зробити! Які перспективи! Треба терміново повідомити про все це батькові.

Поки я розмірковувала над тим, що робити далі, з кабінету вийшов Олесь. Я спробувала його про все розпитати, але він був якийсь смурний. Та що тут взагалі відбувається? Схоже, я потрапила в якийсь дивний вир подій й перебувала в повному невіданні та сум'ятті від того, що тут діється.

Пізніше мене викликав маг. У кабінеті з ним був і рунний воїн. Мені дуже кортіло доторкнутися до легенди. Скільки битв він виграв, скільки разів загинув, скільки всього бачив та пережив? Але маг приголомшив мене новиною: сьогодні воїн з Олесем їде в місто, і найближчим часом вони не повернуться. Я маю їх супроводити. Схоже, рунний воїн далі подорожуватиме з хлопцем. Що ж це діється? Чому цю людину вчать як найкращого нашого воїна, опікуються ним, як… та я навіть не знаю ким! Один із найвидатніших магів нашої сучасності дає йому уроки, а на нього полюють загони єгерів — що тут відбувається? Чому саме він?

Пізніше я провела просте тренування, на якому юнак був чимось пригнічений. Ось виконаю прохання мага, відпочину в представництві, і там дізнаюся більше подробиць у батька. Хтось же має знати, що тут коїться. А згодом можна буде і подругам розповісти про рунного воїна! Але на наших зборах перед поїздкою маг приголомшив мене знову: про те, що тут сталося, не можна розповідати нікому. Навіть моєму батькові. Отакої.