Розділ 5.

Згодом я спустився до кабінету ельфа. Він уже був на місці.

— Доброго ранку Олесь. Заходь, сідай, — запропонував він. — Їсти хочеш?

Я кивнув. Він дістав зі столу невеликі брикети, схожі на пачки масла в обгортці, й посунув один мені.

— Це похідний раціон на один день. У мене таких багато заготовлено.

Я відкусив шматок. На смак це було схоже на печиво, але це точно не воно. Смачно. Трохи перекусивши я виклав усі свої питання, що мучили мене останнім часом.

— Що ви думаєте з приводу всього що сталося на поляні в лісі?

— Гадаю, вони, ймовірно, прорахували напрямок твого руху за слідами коло того каміння де ти з’явився. А коли тебе не знайшли в сусідніх поселеннях, то почали знову з того ж самого місця. Натрапили на мій хибний слід через ельфійські ліси, що вів на торговий тракт й уже по дорозі зіткнулися з вами.

— І що мені робити?

— Вирушати до провидця раніше, ніж планувалося, і продовжувати навчання вже в дорозі.

— Сам?

— Фаргон не встигне прибути, тому поїдеш з Альмісою до міста. Вона тебе проведе, а там, у таверні «Дикий папуга», зустрінешся з іншою людиною. Цей чоловік допоможу тобі переправитися на острів, де мешкає провидець. Зупинишся з Альмісою в таверні, а вранці він сам тебе знайде, тож далі ти вирушиш у подорож з ним. Він все організує для тебе і все розповість. Це не зовсім законослухняна людина, але вірна. Я колись врятував та вилікував його сім'ю.

— Зрозумів.

— Так, візьмеш кілька десятків цих брикетів із собою, стануть у пригоді, — він почав викладати запаси на стіл.

«І як я це все потягну?» — подумав я.

— А якщо на мене чекатимуть у місті? — спитав я, питання безпеки хвилювало мене найбільше.

— Я впевнений, що чекатимуть. Але вони точно не очікують, що ти прибудеш з ельфійкою. Зі мною — можливо, але не з дівчиною. Я по максимуму зарядив твій перстень знань усіма необхідними даними від себе. Ще приготував амулет опору магії та приховав твою ініціацію як мага. Тримай. Геон передав мені непоказну монету чи амулет на шнурку.

Я здивувався такій простій речі.

— Не дивись, що вона така потерта. Свою функцію вона виконує чудово. Так, ще тримай кілька кристалів зв'язку. Цей великий — для зв'язку зі мною, решта — для твоїх супутників. Активується ось так.

Він показав, куди на кристалі прикласти палець та як активувати руну.

— Тримаєш палець на руні — говориш. Прибираєш палець — слухаєш співрозмовника, — продовжував маг. — Під час виклику кристал вібрує. Зрозуміло.

— Так. Ще я помітив, що мій браслет потроху, але щодня, вбирає в себе мою магію, — поділився я спостереженням.

— У ньому є вбудований щит, але поки що у тебе мало знань для його використання. Вивчай книжки, що я тобі дам у дорогу. Особливо книгу рун.

— Гаразд.

— Усе, що ти знайшов у своєму світі, теж забирай. Не варто залишати тут сліди. Я дам тобі простенький просторовий перстень, — сказав маг і виклав на стіл мідний потертий перстень. — Дивись, як активується.

Геон сформував і застосував до персня руну відкриття, і над ним з'явилася скриня.

— Ого! — вигукнув я.

Він сформував іншу руну, і скриня зникла. Оце так річ! А я вже думав, що усе це на спині тягнутиму.

— Спробуй ти, — сказав він.

Я спробував. Одразу не виходило. Але після тривалих тренувань мені все ж вдалося її сформувати та відкрити сховище. Згодом сходив по свої пожитки в кімнату та склав усе всередину. Закрив руною та одягнув перстень на палець. Об'єм був невеликий, близько пів кубометра, але мені багато й не треба. Схоже, мені ще вчитися і вчитися та звикати до дивовиж цього світу.

— Тепер про речі, що ти знайшов у Тірса, — він виклав із шухляди столу ромбоподібний камінь, чорнильницю, сережки, брошку, перстень із червоним камінцем, монети та кинджал. Ще в мене був меч, браслет, металодетектор, розряджений телефон, повербанк із сонячною батареєю та одяг. Начебто все.

— А чому цей ромбоподібний камінь світиться? — спитав я. — Начебто, минулого разу він був звичайним.

— Де світиться? — він узяв, покрутив його і передав мені. — Він завжди таким був. Звичайний рунний камінь.

Я взяв його, і він почав пульсувати в мене в руках. Пульсація прискорювалася. Я знову поклав його на місце, пульсація зникла.

— Він пульсує, пульсація прискорюється! — сказав я Геону.

Маг був спантеличений. Він підхопився, побіг до полиць, приніс книжку, швидко гортав її і згодом зупинився та почав зачитувати текст:

— «Під час активації воїна рун потрібно змусити камінь пульсувати, а після цього промовити над ним нього комбінацію рун, обов'язково використовуючи початкову руну, що зображена на камінні».

Він швидко переписав комбінацію та передав її мені.

— Ніхто не досі не знав, як запустити пульсацію. Як у тебе це вийшло?

— Не знаю. Для мене він просто світиться магією, а коли я його взяв у руку, він почав пульсувати.

— Ану, ще раз. Я взяв камінь. Він знову запульсував, набираючи темп. І коли він засяяв яскравіше, маг підхопився.

— Бачу! Він пульсує! Чому? Він узяв камінь у свою руку — пульсація сповільнилася та припинилася.

Переклав у мою — відновилася і почала наростати. Дивно. Поки камінь пульсував, Геон сформував і застосував до нього руни виклику. Нічого. Я бачив, як він у певній послідовності формував руни та накладав їх на камінь — своєрідний код доступу.

— Може, це маю зробити я? — припустив я.

— Ти ще цих рун не знаєш, я тобі тільки основи дав. Хоча... вчи негайно саме цю комбінацію, подивимося, що буде.

Ми займалися ще десь годину. Я постійно або вимовляв руни неточно, або формував їх не так. Геон намагався домогтися ідеального виконання. Зайшла Альміса, подивилася на скуйовдженого мага, запитала, що трапилося. Той лише відмахнувся, тож дівчина пішла готувати нам їсти. Нарешті він перестав чіплятися до моєї вимови. Ми знову дочекалися максимальної пульсації. Минула хвилина-друга, і я почав робити, як вчив Геон, накладати руни. Камінь спалахнув ще яскравіше і... раптом згас.