Розділ 4.

Інтерлюдія. Альміса.

Нарешті я вирвалася з дому після двадцятирічного навчання! Ні, не міркуйте, що весь час на практиці я байдикувала, я вчилася і прагнула стати кращою. Мені все подобалося. Періодичні вилазки на територію противника і відловлювання їх на нашій території, постійні тренування. Таке життя мені подобається. Зовсім не те, що в лісі у батька, з цими постійними балами, надокучливими нудними залицяльниками. Я посміхнулася своїм спогадам. Гарний був час. Посмішка повільно сповзла з мого обличчя, коли я уявила, яка нудьга на мене тут чекає. Це зараз я радію відносній свободі та зміні ситуації, єдине, що дратує, це людське створіння, яке треба вчити. Ех! Вирушити, чи що потім у землі людей, кажуть, у них не занудьгуєш.

Швидким кроком пішла до своєї кімнати, щоб покласти речі, по ходу оглядаючись. Усе навколо було знайоме і водночас наче бачиш уперше. Як зазвичай і буває при довгій розлуці. На подвір'ї притулку Геона я відвела коня на стайню, де спочатку розсідлала, а потім протерла запашною травою і засипала зерно в годівницю.

- Відпочивай, - погладила я коня по шиї, - боюся, тепер тобі нескоро доведеться возити мене.

Я засумувала. Плеснувши коня по крупу, вийшла зі стайні. Геон вже чекав мене у дворі.

- Здрастуй Геон - я вклонилася, багаторічний старець, учений, мандрівник і вчитель багатьох ельфів виглядав так само як і сто років тому.

- І тобі вічно бути молодою Альміса, що сталося та прибула ти, а не Фаргон.

Я йому розповіла про всі події, що відбулися нещодавно в будинку батька, познайомилася з дивним хлопцем, який ліз цілувати мені руку. Дивні звичаї в них на островах. Ну нічого це всього лише на тиждень, а потім з'їжджу в місто розвіюся. А сьогодні відпочину і з ранку займуся цим доходягою. Незрозуміло мені, що таке магу зробили родичі цього хлопця, що його вчить сам Геон. Та й не моя це справа.

Рано зранку розбурхала його і вигнала на плато. Що раніше ми почнемо, то раніше я поїду в місто, зілля допоможуть, за тиждень із цього простака вийде зробити вже не тюхтія, а нормального мечника для людей. Поганяла його по колу, слабкий, потрібно більше часу. Під кінець він узагалі ледве повз, таке відчуття, що він сидів усе життя на печі й не виходив на вулицю. М'язи не розвинені, рефлексів майже немає, слабкий, ще помре ненароком, і звідки в ньому стільки гонору, і нахабний. Здала його Геону, нехай вчиться розуму, а не то я йому буду палицею розум додавати.

Звали цього доходягу дивним ім'ям Олесь, що старою мовою перекладається як "той, що живе в лісі", хто його так назвав, та він розлякає всіх тварин своїми кроками. Надзвичайно дурний народ на островах, звідки там знати, що таке справжній ліс.

Після вживання зілля він вже був схожий на найслабшого нашого ельфа. Ганяла я його з ранку до вечора і на кінець тижня він вже міг щось зробити проти звичайної людини. Хлопець старався, багато їв, відновлювався, задатки та рефлекси відновлювалися, але стан тіла жахливий. Геон використовував цінні зілля на нього, що мені дуже не подобалося. Вони в нас дуже рідкісні й тут їх використовують на звичайну людину. Ще в перші дні я лаялася з магом про недоцільність їхнього використання на тих, хто мало живе. Але він сказав так потрібно, я і відстала, моя справа маленька навчити, а далі потім самі нехай розбираються. До вихідних прийшла не радісна звістка: Фаргон був поранений у прикордонній сутичці, і я ще залишалася на тиждень. Це було вище моїх сил, але борг мав бути відданий незважаючи ні на що. Скриплячими зубами, продовжувала ганяти нестерпного чоловічка.

Я сидів на землі під розлогим деревом на гірському плато, відкинувшись спиною на його стовбур і важко дихав. Руки масажували литкові м'язи, та й не тільки їх, на всі м’язи за останній тиждень звалилося купа навантаження, що ніколи раніше їм таке й не снилося. А поки видалася спокійна хвилинка я відпочивав. Можна ще раз згадати та проаналізувати останні події, поки Альміса пішла до Геона, прийшли термінові звістки з лісу.

Перед тим як покинути притулок, який в останній тиждень слугував мені домівкою, я спершу маю багато чому навчитися, і вирішити, в якому напрямку розвиватися. Усі ці ельфи, гноми та інші істоти викликають у мене побоювання. Як з ними поводитися, що говорити, чи потрібен провідник або наставник на перший час, я можу попастися на банальному незнанні простих речей. Якщо судити з тутешніх книжок бібліотеки, то всі ці нелюди дуже погано ставляться до людей. Щось не хочеться перевіряти на своїй шкурі їхні претензії. Я, звісно, вивчав видане мені, але одна справа писанина і характеристики від автора, а інша - товариство собі подібних.

Краще, напевно, триматися людей, вже з ними я зможу домовитися, ну або розчинитися в натовпі собі подібних. Як сказав Геон, люди живуть майже скрізь на узбережжі. Карту він мені показав приблизну і звідки та куди вирушати теж. Величезну кількість даних, зібраних у його бібліотеці, я поступово поглинав - вони зберігалися систематизовано й охайно. А відомості про старі часи виявилися занадто розпливчастими, та й застаріли на сотні років. Зараз Геон мені передавав знання про наявну магію та її застосування в побуті та читання слідів.

Відразу ж з Альмісою ми проводили закріплення матеріалу, я для себе виробляв правила пересування: як не залишати слідів, уважно оглядати попереду дорогу, вибір місць для ночівлі, звички звірів тощо. Судячи з книжок, ельфи - прекрасні слідопити, ці мене одразу знайдуть. Тому, щоб хоч якось підвищити свої шанси проти решти, я вчився всіх премудростям у фахівця. Усе відпочинок закінчився, йде Альміса назад. Новини дівчині, я так зрозумів, з лісу прийшли не радісні, і вона з люттю продовжила мене тренувати ще тиждень. Ми чергували день тренувань з днем практичних матеріалів з побутових і не тільки умінь, які повинні мені знадобитися в походах. Ельф зілля не шкодував і до середини другого тижня я звалився від незрозумілого свербіння в тілі. Мені було недобре, почалося це день тому, але я ігнорував це нездужання. Як виявилося, даремно, але зрозумів це вже набагато пізніше. Можливо, події розвинулися б по-іншому. Краще чи гірше, але - по-іншому точно. В мені зародилося джерело магії.