Розділ 4.

Інтерлюдія. Альміса.

Нарешті я вирвалася з дому після десятирічного навчання! Ні, не подумайте, ніби я байдикувала в ельфійському лісі. Я вчилася і прагнула стати найкращою серед молоді, адже я обіцяла батькові, що буду старанно займатися. Мені все подобалося: періодичні вилазки до розлому або на спірну територію з сусіднім королівством, відловлювання шпигунів на наших землях, постійні тренування та сутички з досвідченим противником. Таке життя мені було до душі. Це зовсім не те, що в батька в місті, з тими нескінченними нарадами й балами, набридливими залицяльниками та нудними вчителями. Я посміхнулася своїм спогадам. Взагалі-то то це теж був гарний час. Але посмішка повільно сповзла з мого обличчя, коли я уявила, яка нудьга на мене тут чекає. Це зараз я радію відносній свободі та зміні місця перебування. Єдине, що дратує, — це людське створіння, яке треба тренувати. Ех! Може, потім вирушити до людських земель, в порт Карпеон? Кажуть, у них не засумуєш.

Швидким кроком я пішла до своєї кімнати, щоб покласти речі, мимохідь оглядаючись. Усе навколо було знайоме, і водночас ніби бачиш уперше. Так завжди буває після довгої розлуки, бо я тут часто бувала з батьком. У коридорах печери Геона я відвела коня до стайні, де спершу розсідлала його, а потім протерла духмяною травою і насипала сіна в годівницю.

— Відпочивай, — погладила я коня по шиї. — Боюся, тепер тобі нескоро доведеться мене возити.

Я трохи засумувала. Погладивши коня по крупу, я вийшла зі стайні. Геон уже чекав на мене в коридорі.

— Вітаю, Геоне, — я вклонилася.

Багатовіковий старець, вчений, мандрівник та вчитель багатьох наших ельфів, він виглядав так само як і сто років тому.

— І тобі вічно бути молодою, Альмісо. Щось сталося, чому прибула ти, а не Фаргон?

Я розповіла йому про останні події в домі батька та в місті, а потім познайомилась з дивним хлопцем, який одразу поліз цілувати мені руку. Дивні звичаї на тих островах. Ну, нічого, це лише на тиждень, а потім з'їжджу до міста, розвіюся. Сьогодні відпочину, а зранку візьмуся за цього доходягу. Незрозуміло лише було мені, що такого зробили родичі цього хлопця, що його навчає сам маг Геон. Хоча зараз це й не моя справа.

Рано-вранці я розбудила його і вигнала на плато. Чим раніше ми почнемо, тим швидше я поїду до міста. Наші зілля допоможуть: за тиждень із цього простака вийде вже не тюхтій, а більш-менш пристойний, як для людини, мечник. Спочатку поганяла його по колу. Слабкий. Потрібно більше часу для тренування. Під кінець він узагалі ледве повз. Таке відчуття, що він усе життя сидів на печі, не виходив на вулицю та ніколи не брав клинок до рук. М'язи нерозвинені, рефлексів майже немає. Слабкий, ще помре ненароком, а мені потім відповідати. І звідки в ньому стільки гонору? Та ще й нахабний. Здала його Геону, нехай вчиться розуму, а то я йому палицею мізки швидко вправлю.

Звали цього доходягу дивним ім'ям Олесь, що нашою давньою мовою означає «той, що живе в лісі». Хто його так назвав? Та він своїми галасливими кроками всіх тварин в окрузі розполохає! Дурний же народ на тих островах, звідки їм знати, що таке справжній ліс?

Так ганяла я його з ранку до вечора, а наприкінці тижня він уже хоч як то міг протистояти звичайній людині. Після вживання зілля хлопець уже був схожий на найслабшого з наших новобранців. Він старався, багато їв, відновлювався та постійно вчився. Задатки та рефлекси згодом з'являлися, але стан тіла був жахливий, треба ще більше тренуватися. Геон ще витрачав на нього цінні зілля ельфів, що мені дуже не подобалося. Вони в нас надзвичайно рідкісні, а тут їх використовують на звичайну людину. Ще в перші дні я сварилася з магом через недоцільність їх використання на тих, хто так мало живе, але він сказав, що так треба, і я відчепилася. Моє діло просте — навчити, а далі нехай самі розбираються.

Наприкінці тижня прийшла невтішна звістка: Фаргон був ще поранений у прикордонній сутичці з павуками, тож я залишаюся ще на тиждень. Це було вже занадто, але борг є борг. Зціпивши зуби, я продовжувала ганяти цього нестерпного людського хлопчиська.

-------

Я знову сидів на землі під розлогим деревом на гірському плато, відкинувшись спиною на його стовбур і важко дихаючи. Руки масажували литкові м'язи — та й не тільки їх, бо за останні тижні на них звалилося таке навантаження, якого вони раніше ніколи не відчували. Тож поки видалася вільна хвилина, я відпочивав. Можна ще раз згадати та проаналізувати останні події, доки Альміса ходила до Геона — їм надійшли якісь термінові звістки з лісу.

Перед тим як покинути цей притулок, що слугував поки що мені домівкою, я мав багато чому навчитися та вирішити, в якому напрямку рухатися далі. Всі ці ельфи, гноми та інші істоти викликали у мене певні побоювання. Як з ними поводитися, що говорити? Чи потрібен мені буде провідник на перший час? Бо можна дуже просто потрапити в халепу через банальне незнання звичайних речей. Якщо судити за книжками з тутешньої бібліотеки, то всі ці нелюди не надто добре ставляться до людей. Щось не хочеться перевіряти їхні претензії на власній шкірі. Я, звісно, вивчав видані мені книжки, але одна справа — сухі характеристики від автора, а інша — спілкування з ними наживо.

Тож краще, напевно, триматися людей. З ними я зможу хоч домовитися або просто розчинитися в їх натовпі. Як розповідав Геон, люди живуть майже скрізь на узбережжі та у великих містах. Він показав мені приблизну мапу і вказав, звідки та куди вирушати. Величезну кількість даних, зібраних у його бібліотеці, я поступово поглинав — усе в нього зберігалося систематизовано й охайно. Щоправда, відомості про давні часи виявилися надто розпливчастими, застарілими на сотні років. Зараз Геон якраз передавав мені знання про доступну магію, її застосування в побуті, а дівчина навички слідопита.

Одразу ж після цього ми з Альмісою проводили закріплення матеріалу на практиці. Я в процесі виробляв для себе правила: як не залишати слідів, уважно оглядати дорогу попереду, вибирати місця для ночівлі, вивчав звички звірів. Судячи з книжок, ельфи — прекрасні слідопити, тож мене вони в лісі знайдуть одразу. Тому, щоб підвищити свої шанси, я вчився всім їх премудростям у фахівця. Ось знову мій відпочинок перервали — поверталася Альміса. Новини з лісу, я так зрозумів, були невтішними, і вона з новою завзятістю продовжила мої тренування. Ми чергували день фізичної підготовки з днем практичних занять, де відпрацьовували побутові та похідні навички.