Розділ 1.

Перша частина 

Пробудження рун

Після важкого тижня, здавши нарешті всі заліки та іспити, я вирішив випробувати прилад на городі у батьків. Хоч і зима, але треба було вчитися користуватися ним на природі. У квартирі прилад пищав на всі стіни та підлогу, тому я вирішив набратися досвіду в розпізнаванні сигналів на свіжому повітрі.

Цей перший похід приніс мені лише моральне задоволення, бо в плані знахідок усе було досить скромно. Тому тоді для мене не був важливий результат — важливішим був сам процес. Повернувшись додому вже надвечір, я не стерпів і одразу ж рушив на город. Зрозумійте. Неможливо сидіти спокійно, коли новенький детектор стоїть у кутку без діла. Тож хто знає цю пристрасть до пошуків, той зрозуміє. На подвір'ї тоді був сніг по щиколотку, а під ним вода — умови, можна сказати, «ідеальні». Але мене це не зупинило.

Увімкнув режим «монети» та пішов шукати, пропускаючи кольорові метали глибше 20 см. Перший результативний розкоп — шматок чорного металу. Є перший контакт! Радість тільки посилилася від передчуття. Потім натрапив на залізяку, яка видала гарний кольоровий сигнал. А потім — монета! Копійка 1857 року, повністю затерта (з одного боку нічого не видно крім року, а з іншого — лише буква «А») та ще й подряпана лопатою. Радості було хоч греблю гати! Далі — мідна смужка з невідомим написом. А ще потім — полушка 1797 року Павла I. Згодом ще одна залізяка, шматок дроту, шматочок тюбика, і ніч настала непомітно, але я залишився дуже задоволений і планував повернутися сюди за кращої погоди. Перспективне місце, хоча й багато хибних сигналів.

Наступного дня була неділя. Я рано-вранці, пам'ятаючи про ті позитивні моменти, що приніс мені вчорашній вечір, рушив з приладом на цікаве місце на краю села де колись був млин, а сніг там вже майже зійшов. Згорів він десь за час існування литовської фортеці Вітовтськ, коли нашими землями проходили чужі війська. За легендами старої бабусі, господар відмовився віддавати борошно військовим і чинив опір. Вбив кількох солдатів, але й сам був поранений, зачинився в млині та звідти продовжував чинити опір.

Солдати, ще втративши кількох людей, зрештою підпалили будівлю. Мірошника більше ніхто не бачив, а місцеві кажуть, що його душа тут досі блукає привидом. А після того, як залишком стіни привалило двох підлітків, руїни стали обминати. Сам млин стояв на пагорбі, неподалік берега річки. Залишилося від нього небагато: кілька обвалених стін та рештки каменю, і той був розтягнутий на власні потреби місцевими жителями. Неподалік млина був яр, де, за розповідями місцевих, у період війн багато добра переховували, нібито, навіть на камінні мітки ставили.

Кажуть, щойно ці мітки знайшли, місцеві туди часто заходили, та так ломами сліди роздовбали, що тепер і сліду їх не знайти, перерили весь яр! Скільки сил витратили, щоб споконвічні валуни перетягнути чи розбити! Мабуть, думали, що під ними в горщиках предки сховали всі свої скарби, набили міток і написали: «Гайда, хлопці, цінності закопані тут!». А кажуть, що мужик у нас лінивий!

Розпочавши пошуки, я зіткнувся зі звичною проблемою — пробками від пляшок. Вони — основний ворог шукачів (після спостерігачів і «порадників»). Спочатку траплялися цвяхи та залізяки, але в режимі кольорових металів сигнали стали рідшими, проте з'явилися монети. За дві години в мене назбиралося вісім монет різного періоду — від царських до радянських, кілька хрестиків, куль, патронів та різного мотлоху, від заліза до алюмінію. Було холодно, але воно того варте! Після перевірки залишків кладки фундаментів та периметру млина, я знайшов ще кілька монет та пару куль, а також купу домашнього дріб'язку.

Ближче до залишків млина я виявив заглиблення в землі. Судячи зі слідів, там, імовірно, колись була ніша, яка з часом провалилася. Саме місце просідання землі було невелике — десь 30 на 40 сантиметрів. Ви не уявляєте, як у той момент у мене шалено забилося серце, помчали думки: а може..., а раптом.... Подолавши переповнені почуття, я обережно почав копати. Заглибившись десь на дві лопати, я натрапив на дошку, яка прогнила й прогнулася, відкривши отвір.

З отвору вдарило сперте, затхле повітря. Серце закалатало швидше, коли я побачив, що яма глибока. Щоб протиснутися довелося трохи попрацювати лопатою, розчищаючи завал, щоб підібратися ближче. Коли наступний раз промінь мого телефона прорізав темряву, він вихопив з мороку сходи. Вони вели далі вниз, але не під приміщення млина, а вбік — під сусідній пагорб.

Оце вже цікаво! Ось куди міг зникнути господар млина! Ймовірно дошка над старими сходами геть прогнила, утворивши широкий лаз на місці колишнього люка. Присвітивши по боках спуску мобільним телефоном, я виявив, що вздовж стін навалено різноманітного сміття, зверху було не розібрати, що це там лежить, а одна зі стін губиться десь у далині. Це була моя перша цікава та серйозна знахідка, тож серце шалено калатало.

Згодом зібравши свої речі й запакувавши металодетектор назад у рюкзак, я обережно спустився. Низька аркова стеля змушувала пригинати голову. Повітря всередині було важким від запаху плісняви, а все довкола вкривало густе, липке павутиння. Оглянувши підвал, я помітив уздовж однієї стіни залишки полиць, з яких на підлогу зсипалося напівзотліле лахміття, схоже на мішки. Поряд стояли два каркаси бочок, що майже розсипалися. Але головне — вглиб пагорба вів довгий коридор. Моя перша справжня знахідка.

Акуратно, щоб не здіймати пил, я рушив далі коридором, який незабаром повертав. За рогом ліхтарик мого телефона освітив напіввідчинені двері, що вели у невеличке приміщення. Там я побачив, що у центрі кімнати за дерев'яним столом сидів скелет. «Ось це, мабуть, і є мірошник», — промайнуло в голові.

Моторошне відчуття змусило мене задуматися про втечу, але згодом цікавість взяла гору. Обережно підійшовши до столу, я побачив, що на ньому під шаром пилу лежав аркуш паперу, а поряд стояла чорнильниця, лежав браслет, огарок свічки та різні інші предмети, більшість із яких вже давно розсипалися в прах. У правому куті кімнати за скелетом стояла невелика скриня, а в лівому — притулений до стіни меч, який одразу привернув мою увагу. Він виглядав занадто новим і не поєднувався з пилом та розрухою навколо. Це здалося підозрілим, тому я вирішив не чіпати його зараз.