Розділ 1.

Після тяжкого тижня, здавши нарешті, всі заліки та іспити я вирішив випробувати прилад на городі у батьків. Навчиться користуватися ним на природі, через те, що у квартирі він пищав на все, треба набратися досвіду у розпізнаванні сигналів. Перший мій похід приніс мені тільки моральне задоволення, а в плані знахідок був слабенький. Але результат не головне, важливіший процес. Додому до батьків дістався вже надвечір, не стерпів і рушив одразу ж на город. Ну, неможливо сидіти спокійно, коли детектор стоїть у кутку без діла, хто знає, той зрозуміє потяг до відкриття і пофіг що на подвір'ї вирує зима! На городі снігу по щиколотку, під ним водичка, умови близькі до «ідеальних». Але вже спробував і пішов! І пішов, і пішов. Напевно, всі пам’ятають, що таке "вперше"! А тут вітер, сніг, тверда земля! Іду в режимі "монети", кольорові глибше за 20 см пропускаю. Перший результативний розкоп - шматок незрозумілого чорного металу. Є контакт!!!! Радості тільки від передчуття, викопаного! Потім залізяка, відкопана на гарний кольоровий сигнал! А потім монета! Копійка 1857! Повністю затерта (настільки, що з одного боку взагалі нічого немає, а з іншого велика буква А) та ще подряпана лопатою. Радості! Іду далі! Черговий сигнал, колупання землі й на світ з'являється мідна смужка невідомого походження з якимось написом! А потім ще одна монета! Теж ніяка, полушка 1797 року Павла першого. Потім ще залізяка, шматок дроту, шматочок тюбика та прийшла ніч... Коротше, був дуже задоволений! Дочекаюся найкращої погоди, і знову пройдусь ще раз. Такі радості!

Наступного дня була неділя, я рано-вранці з приладом, пам'ятаючи про ті позитивні моменти, що приніс мені вчорашній день, рушив на цікаве місце на краю села, там сніг вже зійшов. Судячи зі чуток і легенд нашої місцевості, на тому місці, куди я прямував, був колись млин. Згорів він десь за існування литовської фортеці Вітовтськ, коли по наших місцях проходили чужі війська. За легендами старої бабусі, господар відмовився віддавати муку військовим і чинив опір. Вбив кількох солдатів, але і сам, був поранений, закрився в млині та звідти продовжував чинити опір. Солдати після кількох спроб штурму і втративши ще кількох людей, недовго думаючи, підпалили млин. Більше мірошника ніхто не бачив, кажуть, і сам згорів, хоч самого трупа так і не знайшли, а він ходить там примарою. А після того, як залишком стіни привалило двох підлітків, руїни стали обминати. Сам млин стояв на пагорбі, недалеко від берега річки. Залишилося від нього небагато, кілька обвалених стін, та залишки каменю, і той був розтягнутий на свої потреби місцевими жителями. Неподалік млина був яр, де за розповідями місцевих, у період війн добра багато переховували, нібито, навіть на камінні мітки ставили.

Кажуть, щойно ці мітки знайшли, місцеві туди часто заходили, та так ломами сліди роздовбали, що тепер і сліду їх не знайти, перерили весь яр! Скільки сил витратили, щоб валуни, що споконвічно стоять, перетягнути чи розбити. Мабуть, думали, що під ними у горщиках добро все своє сховали предки, міток набили, і напис написали - гайда, хлопці, закопані цінності тут! А кажуть, що мужик у нас лінивий!

Розчохливши прилад та лопату, я почав обстежувати місцевість. З першою проблемою, що зіткнувся на цьому місці, це були пробки пляшок - основний ворог шукача при пошуку (не рахуючи спостерігачів і порадників). Спочатку попадалася всяка дрібниця, цвяхи, залишки заліза, а після перемикання приладу на кольоровий метал сигналів пішло менше, зате почали траплятися монети. Після закінчення двох годин пошуку в мене вже накопичилося багато різного; 8 монеток різного ґатунку, від 1 до 5 копійок, як царського періоду, так і радянського; гнуте кільце незрозумілого походження; пару хрестиків; кілька куль, патронів, і різного мотлоху, від заліза до алюмінію.

Звичайно, холодно було, але воно того варте. Після перевірки залишків кладки фундаментів і периметру млина, знайшовши ще кілька монет і пару куль, а також велику кількість домашнього начиння. Згодом натрапив на невелике заглиблення в кутку. Судячи з того, як сіла земля, швидше за все там була ніша, яка з часом провалилася. Саме місце просідання землі було не велике десь 30 на 40 сантиметрів. Ви не уявляєте, як у той момент у мене шалено забилося серце, помчали думки, а може ..., а раптом ....Подолавши нахлинувши почуттями, я обережно почав копати. Заглибившись на дві лопати, я наткнувся на дошку, яка прогнила і прогнулась, через отвір у ній провалювалося земля в яму! З проробленого отвору потягнуло спертим повітрям. Серце забилося ще швидше, коли я побачив, що яма глибока. Що ж доведеться розчищати місце, щоб якось підібратися ближче до зробленого отвору. Через деякий час, я розчистив більш відповідний отвір, щоб заглянути всередину і навіть протиснуться. З мобільного телефона посвітив в пророблений мною отвір і виявив, що там видно сходи, вони ведуть вниз і не під приміщення млина, а під сусідній пагорб. Ось куди міг зникнути господар млина. Дошка прогнила над серединою сходів, тому проблем зі спуском не було, мабуть, раніше тут був люк. Присвітив по боках спуску мобільним телефоном, я виявив, що вздовж стін навалено різного сміття, зверху було не розібрати, що це там лежить, а одна їх стіна губиться десь у далині. Моє рішення було спуститися та обстежити, що там є.

Зібрав речі й запакував метало детектор в рюкзак я спустився вниз. Стеля підвалу була низька і мала форму арки, довелося нагинати голову, щоб не чіплятися, все було в павутинні й смерділо пліснявою. Я оглянув підвал, уздовж однієї зі стінок було видно залишки полиць, на яких зберігалися залишки мішків, ними була вистелена майже вся підлога. За полицями стояли два каркаси бочок, що розсипалися, а далі виднівся коридор, що йшов убік пагорбу. Акуратно не піднімаючи пилу, рушив далі коридором, який повертав. За рогом мій ліхтарик телефона, висвітлив напіввідчинені двері в невелике приміщення, в центрі якого за невеликим дерев'яним столом сидів скелет, ось це, мабуть, і є мірошник.